Адміністративно правові аспекти права на працю у відповідності до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»
Тацишин І.Б.
кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри
правознавства Львівського національного
університету ветеринарної медицини
та біотехнологій імені С.З. Гжицького
Адміністративно правові аспекти права на працю у відповідності до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»
Згідно ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
У відповідності до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Для реалізації людиною своїх основних прав і свобод недостатньо проголосити їх на конституційному і законодавчому рівнях. Необхідним є реальний механізм забезпечення їх реальне існування, що особливо важливо для такої форми реалізації прав і свобод, як їх використання.
В розрізі вищенаведених питань актуальним є реалізація ст. 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», який набув чинності 1 липня 2011 року, щодо роботи близьких осіб.
Даним Законом, а саме ч. 1 ст. 9, передбачено, що особи, зазначені у підпунктах «а», «в»-«ж» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 ч. 1 ст. 4, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк, що передбачено ч.2 ст.9 цього Закону.
Відповідно до вимог ч.1 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів. Примітка 2 до даної статті свідчить, що у цій статті під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.
Положення ч. 1 ст. 9 Закону не поширюються на:
1) народних засідателів і присяжних;
2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв’язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді;
3) осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах;
4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту;
5) інших осіб, визначених законом.
У даному переліку винятків проблемним для практичного застосування є п. 3, який стосується осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту. Законодавче визначення даних галузей відсутнє у базових нормативно-правових актах (Законах України «Про освіту», «Про культуру», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про фізичну культуру і спорт»), що не дає можливості чітко визначити можливих суб’єктів відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, чи дане положення стосується професійних працівників певної галузі (науково-педегогічні та педагогічні працівники, творчі працівники, лікарі, спортсмени та ін.), чи це стосується всіх працівників, які працюють в установах, підприємствах, організаціях та органах державної влади відповідної галузі.
В зв’язку з цим апеляційні суди різних адміністративно-територіальних одиниць приймають різні рішення з даного питання. Так, Апеляційний суд Львівської області постановою від 23.03.2012р. визнав винною правопорушника у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 172-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення України, який працював головним бухгалтером централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму Перемишлянської районної державної адміністрації та не повідомив керівника відділу про конфлікт інтересів, а саме про перебування в її безпосередньому підпорядкуванні її дочки на посаду провідного бухгалтера відділу в процесі перегляду рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 26.12.2011р.
Але поряд з тим, Апеляційний суд Кіровоградської області від 06.10.2011р. визнав вирішити Постанову Петрівського районного суду Кіровоградської області від 14.09.2011р. скасувати, а провадження у справі закрити у зв’язку з відсутністю в діях складу правопорушення.
Наведені вище факти свідчать про дві проблеми в процесі правореалізаціної практики, зокрема:
1. Процес перегляду прийнятих рішень в апеляційному порядку у відповідності Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує удосконалення з огляду на існуюче оскарження в цивільному, господарському, кримінальному та адміністративному процесах рішень апеляційної інстанції..
2. Неоднозначне визначення суб’кта адміністративних правопорушень у відповідності до п.1 ст. 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» приводить до різної практики вирішення даного питання, що призводить до неоднакового застосування положень даного Закону.
З огляду на вищенаведене, потребує чіткої конкретизації визначення суб’єкта адміністративного правопорушення у ч. 1 ст. 172-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення України шляхом внесення змін у законодавство та зміни процедури перегляду рішень у відповідності до Кодексу адміністративного правопорушення України у відповідності до інших процесуальних галузей права з метою захисту законних прав та інтересів громадян.
Література
1. Конституція України від 28.06.1996р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7.12.1984р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. - № 51. – Ст. 1122.
3. Про засади запобігання і протидії корупції від 7.04.2011р. №3206-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 44. – Ст. 1764.
