ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ «ГОТОВНОСТІ»: ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПЛИВ НА КОМПЕТЕНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ОВС

 

 

Пасько О.М.

к.ю.н., викладач кафедри юридичної психології та педагогіки факультету підготовки фахівців

міліції громадської безпеки ОДУВС

 

ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ «ГОТОВНОСТІ»: ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПЛИВ НА КОМПЕТЕНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ОВС

 

Розвиток суспільних відносин обумовлюється сукупністю певних дій та подій, що відбуваються у державі. Тому, важливості набуває якість підготовки майбутніх офіцерів ОВС до практичної діяльності. У цих умовах актуальним є дослідження їх готовності до праці. Оскільки у залежності від певного рівня готовності можна визначати як кількісні, так і якісні показники висококваліфікованого конкурентоспроможного компетентного фахівця правоохоронних органів. Перед усім, слід визначитись із особливостями терміну «готовність»

Термін та сутність «готовності» у вітчизняній науці досліджувались відповідно до різних підходів. Більшість авторів визначає особистісний та функціональний, проте, узагальнивши наукові надбання вітчизняних науковців, ми визначили наступні підходи:

особистісний (Б.Г. Ананє’в, JLM. Божович, Л.С. Виготський, Р.В. Габдрєєв, А.Г. Ковальов, Є.Т. Козлов, І.С. Кон, В.А. Крутецкий, Л.В. Лєжніна, А.Н. Леонт’в, В.С. Мерлін, Ф.Т. Міхайлов, С.Л. Рубінштейн, А.Л. Свенцицький, В.В. Столиць, А.Х. Спіркин, В.Ф. Сафін, В.В. Столін, І.І. Чеснокова, Є.В Шорохова, О.П. Щотката ін.);

функціональний (В.О. Алаторцев, Ф. Генов, Є.I. Ільін, А.Б. Леонов, Н.Д. Левітов, В.Т. Мишкіна, Л.С. Нерсесян, В.Н. Пушкин, А.Ц. Пуні);

системний (К.А. Абульханова-Славська, А.А. Бодальов, А.В. Брушлінський, Л.С. Виготський, ІЛ. Гальперін, В.М. Гордон, B.T. Зінченко, Я.Л. Коломінський, Т.В. Кудрявцев, О.М. Лукашев, А.В. Сухарьов, В.Д. Шадріков та ін.;

особистісно-діяльністний (А.А  Деркач, М.Н. Д’яченко, Л.А. Кандибовіч, Є.А. Клімов, К.К. Платонов, Е.С. Чугунова та ін.).

Невирішеним залишається єдність наукових думок щодо критеріїв та сутності терміну «готовність», що у свою чергу призводить до багатогранності його тлумачення і розуміння. Як наслідок цього, виникає проблема висування чітких елементів готовності, оскільки кожен автор надає власні та обґрунтовує їх. Тому, ми вважаємо за доцільне визначити та проаналізувати існування різних підходів і встановити єдине уніфіковане розуміння даного терміну.

У рамках особистісного підходу здійснюється вивчення якості й властивості особистості, що засновані на розумінні готовності до професійної діяльності як результаті професійної підготовки і навчання. На думку Б.Г. Анан’єва [1, С.114], такий контекст дозволяє трактувати готовність як властивість і якість особистості; «прояв здібностей», спектр професійних здібностей (вмінь); прояв професійної спрямованості та професійної самосвідомості; стійку характеристику особистості. Головна особливість готовності як стійкої системи якостей полягає в тому, що вона формується заздалегідь, не вимагає формування безпосередньо перед виконанням певного завдання, виявляючись як спрямованість.

Даний підхід є важливим при вивченні готовності в залежності від певних особливостей особистості. Так, ідею того, що готовність засновується на індивідуально-психологічних особливостях підтримують В.Ф. Сафін, А.Г. Асмолов. Проте, Л.І. Крутецкий визначає її як міру відповідності професійним вимогам. І як мотиваційна сфера особистості – B.С. Магун та В.С. Мерлін.

Тобто, готовність розглядається як прояв індивідуально-особистісних особливостей та процес формування морально-психологічних якостей особистості, що визначають відношення до професійної діяльності, забезпечують її успішне здійснення.

На нашу думку даний підхід визначає достатньо важливу особливість особистості – її внутрішнє переконання до готовності. Доречним є також врахування індивідуально-особистісних якостей та мотивації, що є вагомим у поведінці людини при виконанні професійних обов’язків.

Проте, особистісний підхід не у повній мірі розкриває спектр готовності особистості. Недостатньо вивчаються зовнішні фактори, що можуть змінювати поведінку відповідно до змін суспільних та правових відносин. Також не враховується можливість удосконалення індивідуально-особливостей людини і відповідно, підвищення рівня готовності.

Прибічники функціонального підходу розуміють готовність як тимчасову дію і працездатність, суть її вони бачать в активізації психічних функцій. Розглядається як тимчасовий ситуативний стан людини на діяльність, актуалізація і пристосування власних особистісних якостей та властивостей і можливостей для успішних дій у певних умовах, як вміння якісно мобілізовувати та налаштувати необхідні фізичні й психічні ресурси для реалізації діяльності, стан концентрації можливостей людини, що досягають найвищого ступеню і виявляються до, під час виконання та по завершенні діяльності.

Розглядаючи готовність на функціональному рівні, Н.Д. Левітов [2, С.89] розуміє її як тимчасову готовність і працездатність. Суть її він бачить в передстартовій активізації психологічних функцій. На думку В.Т. Мишкіної [3, С.43], готовність слід розглядати як професійну готовність, а останню як складову професіоналізму. Незалежно від типа професійної діяльності, ця готовність виявляється на всіх етапах професійного становлення, розвивається залежно від професійних досягнень, стає їх умовою і засобом організації резерву активності, властивістю особи; професійно-психологічною готовністю.

Важливість та значущість даного підходу, на нашу думку, пов’язана із умінням себе мобілізувати психічно і фізично та бути готовим до діяльності. Що є необхідним для концентрації власних можливостей та властивостей у певній ситуації.

Проте, прибічники даного підходу у більшості випадків асоціюють не як готовність до будь-чого, а тільки як готовність до професійної діяльності. Чим обмежують коло вивчення більш широких особливостей всебічного дослідження особистості у певній нетиповій ситуації.

Основою вивчення професійної готовності особи з позицій системного підходу є розгляд професійної готовності через пізнання людиною своїх внутрішніх можливостей і реалізацією їх для досягнення бажаного результату в його професійній діяльності. Основна ідея даного підходу полягає у залученні людини в активні творчі взаємозв'язки і взаємодії її як суб'єкта діяльності та спілкування.

Так, B.П. Зінченко [4, С.76], В.М. Гордон та Я.Л. Коломінский [5, С.67] та ін. зазначають, що розгляд єдності суб'єктного і діяльністного компонентів особи вказує на те, що всі її якості є похідними від індивідуальних здібностей і соціального середовища та визначаються їх закономірностями.

На думку О.М. Лукашева [6, С.31] системний підхід є найбільш продуктивним у розкритті сутності терміну готовність, особливість його він визначає на прикладі оперуповноваженого кримінального розшуку – це наявність професійно-прикладних знань, умінь, навиків, тобто співвідношення між особою і вимогами, які їй пред'являються професією; а також при цьому враховуються активність особи співробітника ОВС, його відношення до оперативно-службової діяльності, мотивація.

Ми погоджуємось із представниками даного підходу щодо всебічного вивчення особистості. Дійсно, слід враховувати і внутрішні фактори, що впливають на поведінку особистості і зовнішні – що її обумовлюють. І важливим елементом, на наш погляд, при готовності особистості до професії є індивідуально-психологічні якості та особливості, знання, вміння, навички спроможність їх виконувати та звичайно, мотивація.

На особистісно-діяльностному рівні готовність визначається як цілісний прояв усіх сторін особи, що дає можливість ефективно виконувати свої функції.

Так, з позицій особистісно-діяльностного підходу проблему готовності до педагогічної діяльності досліджував А.А. Деркач. Він визначає готовність як цілісний прояв усіх сторін особи вихователя, виділяючи пізнавальні, емоційні, мотиваційні компоненти: «Формування готовності означає утворення системи таких мотивів стосунків, установок особи, накопичень знань, умінь, навиків, які, активізуючись, забезпечують вихователеві можливість ефективно виконувати свої функції [7, С.117]».

Психологічна готовність до професійної діяльності має ще один аспект, оскільки велика емоційна значущість завдань, можливість настання негативного результату, надмірна відповідальність і тривалий стрес можуть призвести до стану відмови, переключенні активності на інших, інколи складна мета без необхідної впевненості на її реалізацію.

Виходячи із особливостей особистісно-діяльністного підходу, слід зазначити важливість характеристики внутрішніх особливостей та зовнішніх факторів готовності до будь-чого. Проте, більшість дослідників у цій галузі визначають готовність до праці.

На наш погляд, кожен із визначених підходів мають своє раціональне зерно і право на існування, але ми у деякій мірі є прибічниками останнього підходу. Оскільки при визначенні готовності ми розглядаємо професію фахівця правоохоронних органів, що характеризується типом професії «людина-людина» (за Є.О. Клімовим). І відповідно, саме особистісно-діяльністний підхід визначає зовнішні передумови та ставлення до професії і готовність на всіх її рівнях.

Проте, особистісно-діяльністний підхід щодо визначення готовності слід розширити з точки зору його соціальної значущості і особливостей орієнтації у колі сучасних правовідносин. Тому, ми пропонуємо його визначати як особистісно-соціально-діяльністний.

Необхідність розширення даного підходу обумовлюється соціальними, економічними та політичними змінами у сучасному суспільстві, що охоплюють усі сфери життєдіяльності, у тому числі і освітній, що спрямована на впровадження Україною Болонської системи. Поряд із цим, сьогодні актуальності набуває компетнтністно-зорієнтований підхід у вищих навчальних закладах МВС України, пов'язаний з тим, щоб особа, яка отримала освіту, швидко вливалась у трудову діяльність із міцними теоретичними і практичними знаннями, і на протязі виконання служби в ОВС підвищувала свій професіоналізм.

Компетентністний підхід до підготовки фахівців у ВНЗ, полягає в розвитку та набутті студентами набору ключових компетентностей, які визначають успішну адаптацію у суспільстві та професійній спільноті. Тому, виходячи із особливостей врахування компетентнісно-зорієнтованого підходу до навчання та становлення особистості професіонала, слід визначати готовність з позиції особистіно-соціально-діяльністного підходу. Оскільки працівники міліції повинні бути готові не тільки до якісної роботи у правоохоронних органах, але й до спілкування із оточенням (керівництво, колеги, правопорушники, потерпілі, родина і т.д.) відповідно.

Нами була виведена особистіно-соціально-діяльністна компетентністна модель працівника ОВС [8], що є основою розгляду готовності працівника саме крізь призму трьох типів ключових компетентностей – особистісної, соціальної та діяльністної.

Саме тому відповідно до даної моделі, ми пропонуємо розглядати готовність крізь призму особистіно-соціально-діяльністного підходу та визначати такі складові:

особистісний компонент – готовність адекватно визначати власні можливості, у разі необхідності їх розвивати та вдосконалювати; бути повноцінним членом держави, який повинен вміти забезпечувати власний фізичний, духовний та культурний розвиток. Оскільки працівник ОВС знаходиться у постійному колі суспільних відносин, він повинен бути взірцем щодо власних життєвих позицій, особистісного відношення до держави, культури тощо;

соціальнісний компонент – готовність взаємодії працівника міліції із соціумом і тими мікро- та макрогрупами, в яких він перебуває повсякденно, тобто взаємовідносини із навколишніми, вміння орієнтуватись у колі сучасних правовідносин, знаходити правомірні психологічні прийоми спілкування, з метою отримання необхідної інформації. Та обумовлюється обізнаністю особистості у сучасних тенденціях розвитку соціуму і на основі цього формуються професійні здібності;

діяльністний компонент – готовність до засвоєння та здійснення провідного виду діяльності

Усі три компоненти особистісно-соціально-діяльністного підходу щодо визначення та сутності терміну готовність у повній мірі розкривають його значення та важливість для самовдосконалення особистості у соціумі відповідно до обраного типу професії.

Таким чином, проаналізувавши літературні джерела, встановлюємо, що особистісно-соціально-діяльністний підхід більш детально та всебічно охоплює поняття готовність та ми надаємо власне визначення даному терміну – це складний та багатоплановий процес, який виявляється як потенційна якість особистості, що забезпечується сукупністю необхідних елементів: знання, вміння, навички, мотивація, індивідуально-типологічні особливості та властивості (компетентність) і спроможність їх застосовувати та використовувати у процесі професійної діяльності. У більшості випадків готовність до професії залежить від внутрішньої установки особистості та її мотиваційної спрямованості на справи.

 

Література:

  1. Ананьев Б.Г. Индивидуальное развитие человека и константность восприятия [ Текст ] / Б.Г.Ананьев, М.Д.Дворяшина, Н.А.Кудрявцева. – М.: Просвещение, 1986. –  212 с.
  2. Левитов Н.Д. Психологическое состояние беспокойства-тревоги. [ Текст ] / Н.Д. Левитов // Вопросы психологии. – 1996. – №1. – С. 88-93.
  3. Мышкина В.Г. Психологическая  готовность к художественно-творческой деятельности [ Текст ] / В.Г. Мышкина. – М.: Панорама, 1991. – 160 с.
  4. 3инченко В.П., Гордон В.М. Методологические проблемы психологического анализа деятельности [ Текст ] / В.П. 3инченко, В.М. Гордон // Системные исследования. Ежегодник.– 1975, М. – С.76.
  5. Коломинский Я.Л. Психология общения [ Текст ] / Я.Л. Коломинский. – М., 1974. – 108 с.
  6. Лукашев. А. М. Развитие профессиональной готовности сотрудников подразделений уголовного розыска органов внутренних дел [ Текст ]: Дис. канд. пед. наук: 13.00.03 / А. М. Лукашев. – М., 2005. – 200 с.
  7. Деркач А.А. Методолога-прикладные основы акмеологических исследований [ Текст ] / А.А. Деркач. – М.: РАГС, 1998. – 225 с.
  8. Пасько О. М. Компетентнісна модель фахівців органів досудового слідства [ Текст ] / О. М. Пасько // Наук.-практ. журнал Південного наук. Центру АПН України. – 2009. – № 1. – С. 107 – 111.