МЕТОДИ І АЛГОРИТМИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

 

 

Псарьова І.С.
Доцент, кандидат технічних наук кафедри економіки підприємств    ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»
Кухарева О.С.
Аспірантка ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»
Кулябіна А.І.
Студентка ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»

 

МЕТОДИ І АЛГОРИТМИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА


В Україні спостерігається два шляхи диверсифікації:

-послідовне проведення диверсифікації на базі основного виду діяльності, тобто тієї галузевої спеціалізації, яка була основною до проведення диверсифікації з використанням, в більшості своїй, вже освоєної технології та наявних у розпорядженні основних засобів (так звана пов'язана диверсифікація);

-відхід від основної області діяльності і перехід на виробництво нових товарів і послуг та освоєння нових ринків збуту. Цей напрямок включає два види диверсифікації (конгломератної) і горизонтальну.

Розглянемо основні методики та алгоритми оцінки ефективності диверсифікації підприємства.

1. Аналіз ефективності диверсифікації на основі визначення максимальної ціни, яку готовий заплатити менеджер компанії за диверсифікацію. Соіна-Кутіщева Ю. М. пропонує такі економічні критерії для оцінки варіантів диверсифікації [2, с. 130-137]:

-дохід (прибуток), який може принести додатковий бізнес власникові. Розмір доходу залежить від операційної діяльності та можливості продажу об'єкта після використання. Прибуток від операційної діяльності визначається співвідношенням потоків доходів і витрат;

-часовий лаг від моменту вкладення коштів в об'єкт диверсифікації до отримання віддачі;

-ризикованість проекту по диверсифікації. Під ризиком прийнято розуміти ймовірність можливих втрат частини ресурсів, недоотримання доходів, появи додаткових витрат у порівнянні з варіантом, передбаченим проектом;

-права, які отримує новий власник (право призначати керівників, визначати величину оплати їхньої праці, впливати на стратегію і тактику роботи підприємства, продавати або купувати його активи; реструктурувати і навіть ліквідовувати дане підприємство; визначати величину дивідендів);

-ліквідність. Ліквідність визначає, наскільки швидко активи можуть бути звернені в гроші з мінімальним ризиком втрати частини вартості;

-обмеження, пов'язані з додатковим бізнесом. Наприклад, якщо держава обмежує ціни на продукцію підприємства, то вартість такого бізнесу буде нижче, ніж у випадку відсутності обмежень;

-переваги перед конкурентами, які може дати диверсифікація;

-альтернативи для інвестицій.

До вищеназваних економічним критеріям важливо розглянути також соціальні, екологічні та політичні наслідки диверсифікації.
З метою порівняння і вибору найкращого варіанту проекту по диверсифікації пропонується використання методу дисконтування грошових потоків (DCF-метод). В якості критеріїв економічної ефективності, згідно DCF-методу, можна використовувати ряд показників:

-чистий дисконтований дохід (ЧДД) від диверсифікації;

-індекс прибутковості (ІД) інвестицій у диверсифікацію;

-внутрішня норма прибутковості (ВНП) проекту по диверсифікації;

-термін окупності інвестицій у диверсифікацію.

Додатково до перерахованих вище показниками або замість них можна розрахувати загальний (сумарний) економічний ефект від диверсифікації організації й показник ефективності диверсифікації.
Сумарний ефект від диверсифікації розраховується як дисконтована в часі сума очікуваних ефектів ОЕt за вирахуванням величини інвестицій на диверсифікацію (ф. 1):

   (формула 1),

де СОЭ - сумарний очікуваний ефект від проекту по диверсифікації; Е - норма дисконту; ІТ - інвестиції на реалізацію проекту в момент t.
Так як отримується в результаті сумарний ефект від диверсифікації - величина абсолютна, ускладнюється її використання при порівнянні проектів з різними початковими інвестиціями. Тому рекомендується визначати показник ефективності диверсифікації (ЕД) (ф. 2):

 (формула 2).

Вибирається проект з більшою величиною ЕД.

2. При розрахунках економічної ефективності пов'язаної і незв'язаної диверсифікації рекомендується використовувати методичні підходи та процедури оцінки комерційної ефективності інвестиційних проектів [4, с. 49-80].

Розрахунок комерційної ефективності проектів диверсифікації може бути реалізований у двох варіантах:

-визначається економічна ефективність кожного окремого напрямку диверсифікації з подальшим їх підсумовуванням для організацій в цілому з урахуванням ряду обмежень, як в рамках кожного напрямку, так і для всієї організації, що здійснює впровадження всього комплексу по диверсифікації;

-розраховується економічна ефективність відразу по всьому комплексу диверсифікації організації у формі одного спільного проекту.
Щоб визнати проект ефективним з точки зору інвестора, ЧДД проекту повинен був позитивним. При порівнянні альтернативних проектів перевага повинна віддаватися проекту з великим значенням ЧДД (при виконанні рівня його позитивності).

3. Одним з варіантів оцінки ефективності незв'язаної диверсифікації є нижчезазначений алгоритм всього процесу ефективності незв'язаної диверсифікації, що проводиться великими господарюючими суб'єктами [1, с. 18-20]:

Представлені в алгоритмі етапи і процедури вибору варіантів диверсифікації з урахуванням рентабельності відібраних для диверсифікації організацій можуть бути реалізовані за вже існуючим і відібраних методикам за винятком спеціальної оцінки ризиків за варіантами з урахуванням дисперсії (розкиду) приватних значень рентабельності організацій. Для вирішення даного питання рекомендується значення розкиду приватних значень рентабельності визначати шляхом розрахунку середньоквадратичного відхилення (ф. 3):

(формула 3),

де Pi - чисте значення рентабельності i-ой організації в частках одиниці; n - число приватних значень рентабельності кожної конкретної організації по окремим періодам її діяльності.

При наявності середньоквадратичних відхилень по рентабельності окремих організацій можна знайти деяке умовне середнє значення рентабельності, за яким вже можна буде визначити пріоритетність YPi (ф. 4):

  (формула 4),

де Pi - середнє значення рентабельності i-ой організації в частках; s - середньоквадратичне відхилення приватних значень одиниці рентабельності; r - імовірність прояву ризиків у випадках, коли вони оцінюються експертами, в долях одиниці.

4. Визначення ефективності стратегії диверсифікації на основі ідентифікації диверсифікованої компанії, визначення ступеня диверсифікованості [6, рр. 371-383; 7, рр. 359-369].

На розвинених ринках капіталу ступінь диверсифікації вимірюється кількістю галузей, в яких функціонує компанія. Чим відповідно більше галузей, в яких компанія веде свій бізнес, тим більш диверсифікованою і є ця компанія. Процес визначення ступеня диверсифікації залежить від галузевої класифікаційної системи, за якої відбувається угруповання галузей. Класифікація виконана за різними рівнями агрегації з присвоєнням номера кожному рівню. Нижчого рівня агрегації присвоюється чотиризначний номер, і на цьому рівні фірми мають найменшу кількість галузевих напрямків. Вони майже всі є вузькоспеціалізованими компаніями. Рухаючись вище по ієрархії агрегації через три-, дво-, та поодинокі номери, ми знаходимо компанії, які є багатопрофільними одиницями. Ступінь збігу між бізнесами (споріднена диверсифікація), в сенсі використання одних технологій, виробничого процесу, знижується в міру зниження розряду числа. Низький рівень розряду числа представляє найбільш диверсифіковані компанії, а найбільш високий говорить про більшу спеціалізацію фірми. Такий підхід до галузевої класифікації використовується багатьма країнами і відомий як код стандартної промислової класифікації (standard industrial classification - SIC). Більшість авторів, які проводили на ринку США дослідження, присвячені питанням диверсифікації, використовують для визначення ступеня диверсифікації код стандартної промислової класифікації (SIC) і базу даних CIS (Compustat Industry Segment database).
Спосіб вимірювання ступеня диверсифікації за допомогою кодів промислової класифікації не враховує ступінь розподілу діяльності компанії між її сегментами. Щоб усунути цей недолік, Бері запропонував використовувати в якості міри ступеня диверсифікації індекс Херфіндаля-Хіршмана, який був спочатку розроблений для вимірювання ступеня концентрації галузей. Стосовно до вимірювання ступеня диверсифікації, згідно Бері, індекс Херфіндаля-Хіршмана застосовується наступним чином (ф. 5):

   (формула 5),

де Н - індекс Херфіндаля-Хіршмана, індекс диверсифікації; pi - частка випуску компаній в i-й галузі по відношенню до сукупного випуску компаній в n галузях.

Значення індексу, що дорівнює 0, говорить про те, що компанія веде свою діяльність лише в одній галузі і прагне до значення 1, коли компанія в рівній мірі веде свою діяльність відразу в кількох галузях економіки.
Ще одним заходом ступеня диверсифікації є використання індексу Ентропії (ф. 6):

 (формула 6),

де Е - індекс ентропії.

Індекс ентропії відображає наступні три елементи:

-кількість галузей, в яких функціонує компанія;

-розподіл загальної виручки (активів) компанії між сегментами;

-ступінь пов'язаності між різними галузями, в яких діє компанія. Третій елемент відрізняє і підкреслює перевагу індексу ентропії щодо індексу Херфіндаля-Хіршмана. Ще однією перевагою індексу ентропії є те, що він допомагає уникнути проблеми мультіколлініарності, характерною для індексу Херфіндаля-Хіршмана, при побудові регресивних моделей.
Необхідно відзначити, що у зв'язку з відсутністю строгих вимог про надання інформації по кожному бізнес-сегменту в Україні порівняно з розвинутими країнами, кількісні показники зміни масштабів диверсифікації бізнесу, такі як індекс Херфіндаля-Хіршмана або індекс ентропії, неможливо застосувати для українських компаній.

5. Оцінка ефективності на основі досліджень впливу диверсифікації на вартість [5, рр. 39-65]:

-методологія, заснована на фінансових мультиплікатора Бергер і Офек. Суть методу полягає в порівнянні вартості диверсифікованої компанії з вартістю сфокусованих компаній, що ведуть бізнес у тих же галузях. Отримана різниця являє собою знижку або премію за диверсифікацію.

-метод, заснований на розрахунку і дослідженні коефіцієнта Tobin 'q. По суті, коефіцієнт q являє собою мультиплікатор і може бути віднесений до першого підходу. Його виділяють і характеризують як ще один підхід до визначення оцінки впливу диверсифікації на вартість, так як в дослідженнях він, як правило, присутня окремо, поза зв'язком з іншими мультиплікаторами.

-метод надлишкової прибутковості.

6. Використання кореляційного аналізу для оцінки диверсифікації [3, с. 47-50]. Використання статистичних методів до дослідження економічних процесів наочно ілюструє кореляційний аналіз, сфера застосування якого сьогодні стрімко розширюється. Кореляційний аналіз дозволяє визначити ступінь залежності, спряженості між двома і більше ознаками.

Кореляційний зв'язок має місце в тому випадку, якщо функціональна (причинний) зв'язок між показниками виявляється лише частково. В основі кореляційного зв'язку лежить співвідношення між динамічними рядами варійованих ознак, взаємодія яких обумовлює стійкий режим функціонування системи.

Використання кореляційного аналізу дозволяє виявляти фактори виробництва та їх вплив на виробничі показники, визначати пріоритети розробки стратегії диверсифікації підприємств, а також розробляти ефективну торговельну політику підприємств.

Таким чином, більшість відомих підходів до оцінки ефективності диверсифікації засновані на використанні методик аналізу інвестиційних проектів, статистичних методів аналізу, а також приватних методик і алгоритмів оцінки ступеня диверсифікованості підприємства. Кожна методика має ряд переваг і недоліків, що обумовлює доцільність комплексного їх використання з метою отримання об'єктивної та повної інформації про ступінь ефективності диверсифікації промислових підприємств.

Література.

1. Барков С. А., Бакунец О. Н. Формирование прогнозного финансового плана диверсифицированной компании. Журнал «Экономика строительства» № 8, 2002 г.

2. Соина-Кутищева Ю. Н. Диверсификация металлургических компаний: основные тенденции и оценка эффективности. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата экономических наук. Кемерово, 2006 г.

3. Талбатов Ю. А. Економетрика: Підр. для студентів екон. спец. вищ. навч. закл. – К.: ТП Пресс, 2003. – 320 с.

4. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов. – М.: Экономика, 2000 г.

5. Berger P. G., Ofek E. Diversification’s effect on firm value. // The Journal of Financial Economics, № 37, 1995, pp. 39-65.

6.  Berry C. H. Corporate Growth and Diversification // The Journal of Law and Economics. Vol.14 № 2 October, 1971, pp. 371-383.

7. Jacquemin A. P., Berry C. H. Entropy Measure of Diversification and Corporate Growth // The Journal of Industrial Economics, Vol. 27, № 4 June 1979, pp. 359-369.