ДО ПИТАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ
Твердохліб Христина,
студентка факультету французької та німецької мов
Горлівського державного педагогічного інституту
іноземних мов
ДО ПИТАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ
Згідно до соціальної концепції, політика та політичне мають соціально-групову природу. Якщо ми зазирнемо в історію, то побачимо картини, які тільки доведуть цей факт. Головними фігурами в історичному процесі є історичні особистості, а народні маси не здатні до історичної творчості. Ще Сократ вчив, що суспільством управляють ”кращі люди”, Платон вважав, що управляти державою повинна каста аристократів, яка утримує в смиренні народ. Погляди стародавніх мудреців живучі, вони культивуються віками й оправдовують панування меншості. Саме соціальна диференціація штовхала людей вперед, допомагаючи цим розвиватися.
Соціально-групові інтереси стали основою для виникнення влади та її інститутів, які мали сприяти реалізації інтересів та управляти їх взаємовідносинами та підтримувати цілісність суспільства. Відносини між соціальними групами виконують певну роль в політичному процесі. Отже, як результат розвитку, розподілу суспільства на правлячих людей та маси виокремлюють визначену групу людей – еліту. Але поряд з цим терміном завжди знаходиться інший – лідерство. Тому що саме з його допомогою відбувається формування еліти. Лідерство – невід'ємний компонент політичної діяльності. Проблеми лідера й лідерства, їхнього місця в суспільстві минулого, сучасного та майбутнього, перспективи їх розвитку та умови формування постійно хвилюють людство. З їх розв'язанням пов'язують долі людей та прогнози розвитку суспільства.
Якісна перебудова життя суспільства неможлива без кардинального реформування управління, без наявності професійного корпуса політичних лідерів, які керують державними і партійними організаціями, рухами, неформальними об'єднаннями. Саме за допомогою лідерських якостей відбувався та відбувається розвиток, еволюція. До влади приходять нові люди з новими ідеями та новим баченням формуються нові політичні еліти, саме це й штовхає країни вперед. Політична еліта – одна з найпопулярніших тем зарубіжної та вітчизняної політичної науки. Як розвиток цієї науки ми маємо сьогодні навіть спеціальні терміни, які конкретизують галузь знань: елітологія та елітоведення. Однак, не дивлячись на велику кількість проведених досліджень, в цій галузі існує більше питань, ніж відповідей. Однією з головних проблем є досі не існуюче, загальновизнане визначення політичної еліти.
Для багатьох спроб визначити цей термін характерне прагнення до його конкретизації, при цьому дослідники визначають політичну еліту шляхом переліку груп, які входять до неї або надають такій групі іншу назву. Це дуже часто приводить до термінологічних непорозумінь. Наприклад, політична еліта ототожнюється з бюрократією, номенклатурою або лише з виконавчою та законодавчою владою та партіями. Інші дослідники навпаки, дають визначення цьому поняттю досить широко. Як правило, в цих визначеннях описуються функції політичної еліти, але жодного слова про тих, хто до неї входить. Це пояснюється тим, що політична еліта включаю в себе не тільки публічних політиків, а й особистостей, які не посідають на високих позиціях, але впливають на прийняття політичних вирішень. Таким чином політична еліта визначається як група людей безпосередньо приймаючих участь в виданні та прийнятті політичних рішень та їх реалізації або впливають на цей процес.
Найбільш поширеним в літературі є тлумачення політичної еліти як соціальної групи, що грає істотну роль в підготовці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Це визначення характеризує так званий функціональний підхід до аналізу політичних еліт, коли перш за все розглядається соціальний статус людини, її роль та місце в системі владних структур, здатність здійснювати визначальний вплив на інших людей.
Що стосується більш загального та універсального визначення політичної еліти, його дають майже всі політологічні словники та енциклопедії - це меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану соціальну групу, наділену особливими психологічними, соціальними та політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та реалізації рішень, пов'язаних зі здійсненням державної влади або впливом на неї.
Якісний стан політичної еліти значною мірою залежить від особливостей її формування і відтворення. Всі дослідники еліт так чи інакше заторкували це питання. Так, Г. Моска виокремив дві тенденції в розвитку політичного класу – аристократичну й демократичну і три способи його оновлення — наслідування, вибори й кооптацію. Перша тенденція пов´язана з наслідуванням і виявляється у прагненні еліти стати спадковою якщо не юридично, то фактично — шляхом відтворення на власній основі. Друга тенденція пов´язана з виборами й кооптацією і полягає в оновленні складу еліти за рахунок найздатніших до управління та найактивніших представників нижчих верств суспільства.
У розвитку суспільства одночасно діють обидві тенденції з переважанням якоїсь однієї. Домінування аристократичної тенденції веде до виродження еліти, наслідком чого є суспільний застій та активізація боротьби нових соціальних сил за зайняття пануючих позицій у суспільстві. Переважання демократичної тенденції упереджує дегенерацію еліти, робить її більш здатною до ефективного керівництва суспільством, однак може порушувати наступництво в політиці, викликати небажані соціальні зміни. Оптимальною для суспільства є рівновага між аристократичною й демократичною тенденціями, що забезпечує як наступництво і стабільність в керівництві суспільством, так і якісне оновлення самого керівництва.
Не дивлячись на постійні ствердження, що народні маси здатні творити історію, революції та управляти державою, а також, що майбутнє країни залежить саме від людей, національних виробників та ресурсів, потрібно зазначити ілюзорність цих тверджень. Насправді ж, група людей, яких називають політичною елітою, лідерами держави, керівництвом – це все, що визначає теперішнє та майбутнє. Існує багато прикладів того, що розвиток та успіх країни залежить не тільки не від географії, ресурсів, населення, але й від характеристик уряду.
Теорія політичної еліти за всієї її небездоганності цінна вже тому, що виокремлює правлячу верству як особливу соціальну групу, з´ясовує її провідну роль у політиці, робить об´єктом наукових досліджень, привертає до неї увагу громадськості, ставить її під суспільний контроль. А це особливо важливо з огляду на те, що політична еліта відіграє надзвичайно велику роль у суспільстві. Від якісного складу політичної еліти залежить якість самої політики, а в кінцевому підсумку – якість життя кожного з нас.
Еліта виконує основний обсяг роботи щодо прийняття політичних рішень, спрямованих на регулювання суспільних відносин, розв´язання назрілих суспільних проблем і завдань, здійснює розподіл і перерозподіл матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів. У цьому полягає її регулятивна функція. Від якості політичних рішень визначальною мірою залежить ефективність самої політики, успіх у вирішенні поставлених завдань.
Через політичну еліту реалізуються зв´язки між багатоманітними соціальними й політичними спільностями, відбувається їх спілкування між собою з метою з´ясування позицій, досягнення взаємоприйнятних рішень. Еліта виступає тією ланкою, яка не тільки забезпечує горизонтальні зв´язки в суспільстві, а й здійснює вертикальну комунікацію між владою і масами.
