Педагогічні умови формування екологічної свідомості учнів у школах Німеччини

 

 

Борін Кирило Анатолійович

Викладач кафедри німецької мови  

Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов

 

Педагогічні умови формування екологічної свідомості учнів у школах Німеччини

Наприкінці 70-х років ХХ століття, в Німеччині увага педагогічної громадськості була зосереджена на важливості проведення досліджень щодо реалізації прийнятих на Мюнхенській конференції 1978 року положень, пов’язаних із розробкою нормативних документів, підручників, навчальних посібників та інших дидактичних матеріалів. З цією метою науковцями Інституту педагогіки природничих наук м. Киля під керівництвом професора Гюнтера Ойлефельда було ретельно проаналізовано навчальні програми з екологічної освіти і виховання, а також зміст шкільних підручників. Діагностичні дослідження щодо екологізації шкільних програм і підручників у різних федеративних землях Німеччини проводили провідні вчені-педагоги: В. Вюст, Р.Е. Лоб, Г. Майер, К. Поле, К. Шпикерманн, Ф. Шулте-Дерне, Х. Фоннаме. Дослідження розраховувалося на тривалий термін і здійснювалося протягом 20 років з 1978 по 1997 рр., результати яких узагальнені в низці звітів, публікацій, у періодичних виданнях, монографіях і книгах Д. Большо, Х. Гезинга, Г. Зейбольда, Й. Каллиса, Р.Е. Лоба, Г. Ойлефельда, І. Роста, Х. Фоннаме, та ін.

Вивчення і аналіз значної кількості шкільних програм з екологічної освіти, дидактичного матеріалу, шкільних підручників, проведених німецькими науковцями Г. Ойлефельдом та П. Фортріде на початку 1980-х років показали, щонавчальні програми 80-х рр. порівняно з програмами

90-х рр. ХХ століття передбачали набагато ємнійший обсяг навчального матеріалу з проблем сучасної екології, а екологічна проблематика переважає в дисциплінах природничого та технічного профілів.

На основі зроблених висновків німецькі науковці виділили групу дисциплін, що були віднесені до базових предметів екологічної освіти і виховання. Так П. Фортріде відносить до таких дисциплін усі предмети природничого циклу, на долю яких припадає найбільший обсяг навчальних годин з екологічної проблематики на середньому етапі навчання (5-(9)10 кл.).

На думку Х. Фоннаме, групу базових дисциплін з екологічної освіти в середині 80-х років ХХ століття становили: біологія, географія та релігія. Ця група навчальних дисциплін містить у цілому до 80% всіх тем екологічного змісту [5, с. 107].

У середині 80-х рр. ХХ століття, в процесі дискусій, присвячених питанням екологічної освіти, серйозній критиці було піддано існуючу диспропорцію у висвітленні екологічних проблем у дисциплінах природничого і гуманітарного профілей. Виявлений дисбаланс мав бути усунений, що сприяло піднесенню ролі предметів гуманітарного профілю. Це, в свою чергу, надало поштовх до створення програм з екологічної освіти, відомих як «Виховання у галузі навколишнього середовища на новому шляху». Про результати роботи в цьому напрямі повідомляли в своїх дослідженнях німецькі науковці Р. Лоб і В. Віхерт. Обговорення даної проблеми мало місце й на Європейській конференції, присвяченій програмі м. Ессена в 1988 році, у висновках і рекомендаціях якої пропонувалося приділяти більше уваги підготовці практичних завдань із проблем довкілля, використанню наочних та технічних засобів навчання. Учасники конференції ділилися досвідом включення у навчально-виховний процес з охорони природи таких дисциплін як філософія, католицька та євангелічна релігії, німецька та англійська мови, трудове виховання, техніка, економіка, політика, суспільствознавство, історія, спорт, текстиль у господарстві, економіка домашнього господарства, мистецтво та музика. У матеріалах конференції підкреслювалася необхідність подальшого узгодження змісту перелічених вище навчальних дисциплін з цілями екологічної освіти і виховання. Позитивно відзначити підвищення уваги до предметів гуманітарного профілю, котрі раніше розглядалися як другорядні в формуванні екологічної культури школярів. Учасники конференції у прийнятій резолюції відзначили, що гуманітарні дисципліни мають притаманний їм виховний потенціал, який за силою педагогічного впливу не поступається іншим дисциплінам. Необхідно навчитися правильно його використовувати і бачити світ не тільки як зв’язок хімічних елементів, а як гармонійно організований простір, в якому матеріальне і духовне знаходяться в безпосередній залежності [2, с. 40-44]. У такому контексті предмети гуманітарного профілю визнаються за носії духовного досвіду людства і німецького суспільства, який стоїть на заваді аморальним вчинкам по відношенню до природи. Німецький спеціаліст у галузі педагогічної екології зазначає з цього приводу, якщо «мова йде про світоуявлення, про провідні цілі людської діяльності, про споживання та відмову від надмірностей, про мораль та релігійну відповідальність, то людина потрапляє у сферу більш чуттєву і більш гостру в політико-економічному сенсі» [2, c. 40-44].

У середині 90-х рр. ХХ століття співробітники Інституту екологічної освіти при університеті м. Ессена під проводом професора Р.Е. Лоба та групи німецьких вчених К. Поле та Ф. Шульте-Дерне дослідили шкільні програми і підручники з метою виявлення пропорційного співвідношення екологічного компонента в змісті навчального матеріалу. Для дослідження було взято шкільні нормативні документи і підручники 4-х із 16 федеральних земель країни (Північний Рейн-Вестфалія що уособлює північно-західний територіальний простір Німеччини; Баварія як південна територія Німеччини; Бранденбург – східний територіальний простір Німеччини; Гамбург як місто-федеральна земля), які характеризуються типовими підходами до їхнього змістовного наповнення.

Проведені дослідження свідчать, що найбільший обсяг навчального матеріалу з сучасних проблем екології відображено в дисципліні «Економіка домашнього господарства». Майже на половину менший обсяг презентується в таких предметах як «Католицька релігія», «Економіка» і «Правознавство», в німецькій мові та літературі. Екологічна тематика зовсім відсутня в предметах математичного циклу та музиці. В інших дисциплінах вона носить символічний характер, не перевищуючи 1-2% (відсотків).

Не дивлячись на різні типи шкіл (гімназія і реальна школа) можна виявити загальну закономірність відображення екологічної проблематики. Їхня відсоткова розбіжність не є суттєвою. Тому такий стан речей безумовно викликає занепокоєння у педагогічної громадськості Німеччини, оскільки розв’язання поставленої проблеми пов’язується з якістю екологічної підготовки школярів, яка слугує важливою умовою формування екологічної свідомості майбутніх дорослих громадян.

На основі проведеного аналізу 42 шкільних програм у названих вище федеральних землях було виявлено найбільш поширені теми з екологічного виховання, які включаються у зміст дисциплін гуманітарного, суспільно-історичного та математичного профілей.

Оскільки шкільний підручник, як носій інформації, поєднує у собі наочно-ілюстративні матеріали (тексти, малюнки, діаграми тощо), то він залишається провідним засобом, що сприяє досягненню навчально-виховних цілей з охорони природи, передбачених навчальними програмами.Дані засвідчують, що більше 80% вчителів вважають підручник основним джерелом інформації і активізації знань і умінь учнів у школі [4, с. 175].

У 1995 році було проведено дослідження щодо змістовного наповнення дидактичного матеріалу з проблем екології шкільних підручників (навчальних книг, навчальних посібників, навчально-методичних комплексів тощо) для середньої ланки навчання (5-10 кл.) з наступних дисциплін: німецька мова та література; економіка, профорієнтація; історія; євангелічна та католицька релігія; філософія; політика, суспільствознавство; економіка домашнього господарства; математика; музика; мистецтво.

Слід зазначити, що рівень екологізації сучасних шкільних підручників достатньо низький. Підручники для старшого ступеню середньої школи містять більше екологічних тем, порівняно з підручниками для учнів молодших класів. Відомо, що основи екологічної свідомості закладаються на молодших ступенях навчання, зміцнюються і розвиваються на подальших його щаблях. Гуманітарні дисципліни мають виконувати при цьому важливу, майже провідну роль в екологічному вихованні особистості. На жаль, доля цих дисциплін, виходячи з результатів дослідження недостатня, а в окремих випадках занадто низька [3]. Р.Е. Лоб звертає увагу на тому, що дефіцит екотем у навчальних програмах та підручниках можна скоротити за рахунок використання інших форм екологічної освіти та виховання, орієнтованих на проектні методи та позашкільні заходи, що використовуються у навчальній роботі в експериментальних школах.

Результати емпіричних досліджень останніх десятиліть вказують на тенденцію змін у шкільній екологічній освіті. Професор Г. Ойлефельд відзначає, що теми з проблем екології представлені у всіх дисциплінах у школах ФРН. Усі екологічні теми відкриті для обговорення та вивчаються в межах шкільних дисциплін [1, с. 197-204].

 

 

 

Література

  1. Eulefeld G. Empirische Untersuchungen zur Praxis der Umwelterziehung in der Bundesrepublik Deutschland 1985 und 1991 / G. Eulefeld // In: 49. Deutscher Geographentag Bochum 1993, Bd. 2. – Stuttgart, 1995. – S. 197-204.
  2. Lob R.E. Umwelterziehung – alte und neue Herausforderung an die Schulerkunde / R.E. Lob / In: Geographie und Schule. – Kiel, 1993. – S. 40-44.
    1. Lob R.E., Pohle C., Schulte-Derne F. Umweltthemen in Schulbüchern nichtnaturwissenschaftlicher Fächer der Sekundarstufe I des allgemeinbildenden Schulwesens in Deutschland: Eine Stichprobeanalyse / R.E. Lob, C. Pohle, F. Schulte-Derne //Beiträge zur Gesellschaft-und Bildungspolitik. – Köln, 1996. – S. 479.
    2. Lob R.E., Wichert V. Schulische Umwelterziehung außerhalb der Naturwissenschaften / R.E. Lob, V. Wichert // Europäische Hochschulschriften. – Frankfurt: Reihe XI Pädagogik, Band 328, 1987. – S. 466.
    3. Vonnahme H. Das Thema Umwelt und Umweltschutz in den Schulbüchern der Sekundarstufe I – Bestand und Defizite / H. Vonnahme // In: Praxis der Umwelt und Friedenserziehung. – Handbuch, Bd. 2. – Düsseldorf, 1987. – S.523-534.