МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО - ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ.
Савченко Р.А.,
кандидат педагогічних наук, доцент, докторант,
Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, м. Київ.
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ
МУЗИЧНО - ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ.
Сучасна вища освіта повинна забезпечити формування високого рівня компетентності випускників, сприяти розвитку особистості, здатної до самостійного прийняття рішень та відповідальності за їх реалізацію, до ефективної роботи в умовах, що швидко змінюються. В Україні загальновизнаним підходом до навчання, який має забезпечити максимальне наближення основ майбутньої професії та спеціальності до організації та надання освітніх послуг на сучасному етапі, визначено компетентнісний підхід. Його суть - вдосконалення моделі фахівця в особистісному та діяльнісному аспектах. Компетентнісний підхід передбачає побудову змісту освіти, застосування способів підготовки таким чином, щоб у студентів здійснювалося поступове формування елементів професійної діяльності і вони згодом досягли рівня, характерного для компетентного фахівця.
Сьогодні не максимум знань, а їх мобільність і гнучкість роблять студента придатним до педагогічної діяльності; у зв'язку з цим відчувається необхідність перекладу майбутнього педагога дошкільної освіти з об'єктної в суб'єктну позицію, тобто позицію активного професійного самовиховання.
Педагогічне керівництво розвитком музично-педагогічної компетентності (у подальшому - МПК) педагогів дошкільної освіти має здійснюватися з урахуванням методологічних підходів у пізнанні педагогічних фактів, явищ і процесів, які впливають на вибір педагогічних стратегій і методів навчання. Такими провідними підходами для нашого дослідження має стати системний, синергетичний, інформаційний, культурологічний, акмеологічний, педагогіка співробітництва, особистісно зорієнтований. Розглянемо їх докладніше.
Сутність системного підходу полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів, дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів. Вивченню педагогічних систем присвячені роботи C.I. Архангельського, В.П. Беспалька, Н.В. Бордовської, С.У. Гончаренка, Т.О. Дмитренко, В.І. Загвязинського, В.І. Лозової, Н.В. Кузьміної та інших.
Система - це цілісність, яка становить єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин. Основними ознаками системи є:1) наявність найпростіших одиниць - елементів, які її складають; 2) наявність підсистем - результатів взаємодії елементів; 3) наявність компонентів - результатів взаємодії підсистем, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами та явищами; 4) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами;
5) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат; 6) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об’єднують компоненти і підсистеми як частини в єдину систему; 7) зв'язок з іншими системами зовнішнього середовища.
Орієнтація на системний підхід у нашому дослідженні (структура, взаємозв’язки елементів, їх супідрядність, ієрархія, функціонування, цілісність розвитку, динаміка системи, сутність та особливості, чинники та умови) відображалися при структуризації змісту підготовки студентів до музично-педагогічної діяльності з позиції інтегративних міжпредметних зв’язків (філософії, естетики, педагогіки, психології, фахових методик); також з позицій глобальних систем – культури, освіти, науки, та забезпечували цілісність підготовки. Відтак, МПК розглядається нами як система з певною множиною елементів, взаємозв'язок яких зумовлює цілісні властивості цієї множини. Основний акцент робиться на виявлення різноманітності зв'язків і відношень педагогічної взаємодії вихователя та музичного керівника, також їхньої взаємодії із зовнішнім середовищем. Властивості об'єкта як цілісної системи визначаються не тільки і не стільки сумарними властивостями його окремих елементів чи підсистем, скільки специфікою його структури, особливими системотворчими та інтегративними зв'язками.
Сучасна освіта орієнтується на формування не гармонійно розвиненої особистості, а конкурентоспроможного фахівця, здатного до успішної життєдіяльності в умовах постійних змін. Тому актуальними є звернення до синергетичного підходу в освіті (І. Пригожин, Г. Хакен, С.П. Курдюмов, О.М. Князєва, Г.Г. Малинецький та інші.).
Сутність синергетичного підходу полягає в дослідженні процесів самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур. Предметом синергетики є механізми спонтанного формування і збереження складних систем, зокрема тих, які перебувають у стані стійкої нерівноваги із зовнішнім середовищем. У сферу його вивчення потрапляють нелінійні ефекти еволюції систем будь-якого типу, кризи і біфуркації - нестійкої фази існування, які передбачають множинність сценаріїв подальшого розвитку.
О.М. Князєва та С.П. Курдюмов характеризують синергетичний підхід в освіті як „гештальтосвіту”, тобто „стимулюючу, або пробуджувальну освіту, відкриття себе або співробітництво із самим собою та іншими людьми” [3, с. 38-51]. Вони визначають процедуру навчання як:
– засіб зв’язку того, хто навчається з тим, хто навчає;
– засіб не перекладання знань з однієї голови в іншу, а просвіта й подання нових істин;
– нелінійну ситуацію відкритого діалогу, прямого і зворотнього зв’язку.
В контексті проблеми формування МПК майбутніх фахівців ми розглядаємо синергетичний підхід як теорію відкритих систем, яка дає можливість розглядати музично-педагогічну підготовку й особистість студентів, що в ній навчаються, як відкриту систему, що самостійно організовується й розвивається.
Для формування МПК педагогів дошкільної освіти важливими є такі основні положення синергетичного підходу, які пов’язані з розглядом співвідношення зовнішнього впливу й саморегуляції. Корекцію педагогічної діяльності майбутнього педагога варто розуміти, як складний варіативний процес з імовірним результатом: студенту не можна нав’язувати шлях розвитку, орієнтуючись на свої ціннісні переваги, він обирає найбільш сприятливий шлях, що в той же час є одним із реалізованих у даному середовищі. Необхідно правильно організований, резонансний управлінський вплив на індивідуальний стиль діяльності студента, що виходить за межі традиційних.
Врахування позицій синергетичного підходу сприяє модернізації педагогічної діяльності майбутнього фахівця за рахунок активного використання як внутрішніх ресурсів, так і можливостей, обумовлених умовами зовнішнього середовища. Також синергетика допомагає зрозуміти, як діють механізми розвитку МПК педагогів через цілеспрямоване педагогічне керівництво цим процесом у ВНЗ.
Важливим для нашого дослідження є інформаційний підхід, суть якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти. В основі інформаційного підходу лежить принцип інформаційності, згідно з яким:
- інформація є універсальною, фундаментальною категорією;
- практично всі процеси та явища мають інформаційну основу;
- інформація є носієм смислу (змісту) всіх процесів, що відбуваються в природі та суспільстві;
- всі існуючі в природі та суспільстві взаємозв’язки мають інформаційний характер;
Інформаційний підхід тісно пов'язаний із системним, що дає змогу уявити сучасний світ як складну глобальну багаторівневу інформаційну систему, яку утворюють три взаємопов’язані системи нижчого рівня: система "Природа", система "Людина" і система "Суспільство". Інформаційна система "Людина" посідає центральне місце в інформаційній моделі сучасного світу, оскільки саме через неї здійснюється взаємодія інформаційних систем "Природа" і "Суспільство". Це зумовлено двоїстою сутністю людини, яка одночасно є природним і соціальним організмом.
Пізнавальні можливості інформаційного підходу у нашому дослідженні полягають у тому, що формування МПК відбувається у контексті інформації, бо всі об’єкти, процеси є по суті інформаційними, оскільки пов'язані зі створенням, накопиченням, обміном, використанням музичної інформації – відомостей та знань, задля здійснення педагогічної комунікації.
Інформаційна діяльність є невід’ємною складовою творчого процесу, одним із важливих обов’язкових елементів наукового дослідження будь-то огляд літератури з теми дослідження, спостереження, експеримент чи теоретичний умовивід, одним із основних засобів досягнення мети і завдань наукового дослідження, забезпечення достовірності його наукових положень, висновків і рекомендацій.
Вивчення сучасної філософської й психолого-педагогічної літератури дає підстави констатувати посилення зв’язків освіти та культури, постійне зростання уваги до культурологічних проблем освіти й виховання. Основи культурологічного підходу до освіти в новітній час розробляли Н.І. Алексєєв, Ш.А. Амонашвілі, А.Г. Асмолов, Є.В. Бондаревська, А.П. Валицька, О.С. Газман, В.П. Зинченко, І.О. Зязюн, С.В. Кульневич, В.В. Серіков, В.А. Сластьонін, Є.Н. Шиянов, І.С. Якиманська.
В.А. Сластьонін відзначає важливість культурологічного підходу у формуванні змісту освіти, вважає, що гуманітарна культура“ є упорядкованою сукупністю загальнолюдських ідей, ціннісних орієнтацій і якостей особистості, універсальних способів пізнання та гуманістичних технологій професійної діяльності” [5].
У культурологічному підході робиться акцент на єдності професійного й особистісного компонентів освіти. В.В. Сериков засвідчує, що сучасні продуктивні сили вступили в ту якісно нову фазу, коли їх прогрес не можна забезпечувати тільки технічними факторами без актуалізації сил саморозвитку, мотивації, співучасті і співтворчості кожного виробника. Це зумовлює орієнтацію освіти на особистість, трактуючи її як “світову” проблему цивілізації, на інтерес до людини, її психології, людських відносин.
[4, с. 49]. Поглиблюється культурологічна спрямованість усього навчального процесу в університеті у взаємозв’язку його складових – загальнокультурної і професійної. Дослідницький потенціал культурологічного підходу полягає у такому: 1) обранні для досягнення мети і завдань дослідження найбільш адекватного визначення культури; 2) розгляді процесів та явищ як феноменів культури; 3) використанні найсуттєвіших ознак культури, її субстанціональних елементів, аксіологічних, функціональних, інструментальних та інших можливостей; 4) знанні та використанні теоретичних досягнень культурології та її основних складових: історичної культурології, фундаментальної культурології, антропології, прикладної культурології.
Культурологічна спрямованість навчального процесу музичної підготовки фахівців дошкільної освіти є однією зі складових нової парадигми освіти, яка дозволить збагатити його культурний простір, зорієнтує на самостійне опанування світоглядними основами, усвідомлення власної долі в сучасному соціокультурному просторі.
Отже під культурологічним підходом до формування МПК майбутнього педагога дошкільної освіти, ми розуміємо сукупність теоретико-методологічних положень та організаційно - педагогічних заходів, спрямованих на створення умов для освоєння і трансляції художньо-педагогічних цінностей та технологій, які забезпечують фахову самореалізацію особистості в рамках конкретної історичної епохи та культури.
Основні підходи та тенденції у вивченні суті й особливостей професіоналізму, педагогічної діяльності розглядаються на основі акмеологічного підходу (О.О. Бодальов, В.П. Бранський, А.О. Деркач, Н.В. Гузій, Н.В. Кузьміна, В.М. Максимова, С.Д. Пожарський та ін.).
Використання ідей акмеології дозволяє теоретично осмислити психологічні особливості вчителя як суб’єкта професійної праці. З акмеологічної точки зору педагогічний професіоналізм – це “стійкі властивості суб'єкта, що забезпечують високу продуктивність педагогічної діяльності, її гуманістичну спрямованість” [1, с. 136]. Відповідно, акмеологічний підхід в педагогічному керівництві передбачає забезпечення найвищої результативності в самореалізації всіх учасників педагогічного процесу.
Суть акмеологічного підходу спрямовувалася нами на врахування закономірностей розвитку та саморозвитку студентів; самореалізацію їхнього творчого потенціалу у формуванні МПК; визначенні об’єктивних та суб’єктивних чинників, що сприяють або заважають досягненню акме у музично - педагогічному розвитку.
Творчому характеру відносин між суб’єктами навчання у музичній підготовці вихователів та музичних керівників, відповідає новітній напрям в освіті – педагогіка співробітництва (М.Д. Касьяненко [2]. Достатньо широко напрям педагогіки співробітництва висвітлено вченим з позиції навчання студентів у вищих навчальних закладах, де „ на першому місці виступає процес формування високогуманних відносин між викладачами та студентами; відповідна організація навчально-виховного процесу, який би забезпечував творче засвоєння соціального досвіду й сучасної культури за основними видами майбутньої діяльності; індивідуалізація та диференціація навчання; формування творчого колективу студентів, суспільна активність особистості кожного; співробітництво педагогічного, студентського колективів, сім’ї, громадськості” [2, с. 9].
Педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу. Сутність такого діалогу полягає в гнучкій зміні орієнтації педагогічного впливу студентів, який здійснює викладач, виходячи із моральних принципів і загальнолюдських цінностей.
З позицій проблеми нашого дослідження можливо виділити такі найважливіші принципи педагогіки співробітництва [2]:
- стосунки між викладачем та студентами формуються як спільна творча діяльність;
- навчання, самоосвіта ґрунтуються на особистій зацікавленості особистості, її індивідуальних інтересах, здібностях;
- досягнення складних цілей є провідним у спільній діяльності викладача зі студентом, а також у самостійній роботі студента;
- ідея вільного вибору форм, методів діяльності сприяє розвитку мотивації педагогічної діяльності, творчого мислення майбутніх педагогів тощо.
Ці ідеї та принципи педагогіки співробітництва є оптимальними для формування МПК майбутніх педагогів у вузі, що, передусім, пов’язано з тим, що керування музичним вихованням дошкільників передбачає спілкування з дітьми, підтримку їхніх нестандартних підходів до музичних творів.
Водночас педагогіка мистецтва спирається на максимальне індивідуальне самовираження особистості, тобто важливе значення має особистісно зорієнтований підхід ( К.О. Абульханова-Славська, О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, І.Д. Бех, С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, О.В. Киричук, В.Г. Кремень, О.Я. Савченко, І.С. Якиманська та ін.).
Вихідні положення підходу, сформульовані І.С. Якиманською [7], набули актуальності у нашому дослідженні, це: 1) особистісно зорієнтоване навчання має забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості студента як суб'єкта пізнавальної та предметної діяльності; 2) має забезпечувати кожному студентові (спираючись на його здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід) можливість реалізувати себе в різних видах діяльності; 3) зміст освіти, її засоби й методи організовуються так, щоб студент міг вибирати предметний матеріал, його вид та форму; 4) освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є найважливішим засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей студента і має бути основною метою сучасної освіти; 5) освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливості його творчого вдосконалення, широке використання суб'єктного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій навколишньої дійсності на основі особистісно значущих цінностей і внутрішніх настанов; 6) найважливішими чинниками особистісно зорієнтованого навчального процесу є ті, що розвивають індивідуальність студента, створюють умови для його саморозвитку та самовираження; 7) особистісно зорієнтоване навчання будується на принципі варіативності.
В той же час, особистісно зорієнтований підхід є основою компетентнісного, з якого ми почали аналіз, тобто, коло замкнулося. А.В. Хуторськой, на класифікацію компетенцій якого ми спираємось у дослідженні, вважає, що формування ключових компетентностей може розглядатися сьогодні як компонент особистісно-зорієнтованої парадигми освіти як „концептуальної схеми, моделі постановки та вирішення проблем освіти, де визначається унікальна сутність кожної особистості” [6, с. 59].
Отже, визначені методологічні підходи дозволяють всебічно обґрунтувати концептуальні основи моделі педагогічного керівництва розвитком музично-педагогічної компетентності майбутніх педагогів дошкільної освіти.
Література:
1. Акмеология: учебн. пособие / А. Деркач, В. Зазыкин. - СПб. : Питер, 2003. - 256 с.
2. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посібник./ М.Д. Касьяненко - Київ: Вища шк., 1993. – 318 с.
3. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика и учебный процесс. / Е.Н. Князева, С.П. Курдюмов. – М.: РАГС,1999.
4. Сериков В.В. Образование и личность /В.В. Сериков. – М.: Перемена,1999. – 376 с.
5. Сластенин В.А. Педагогика: инновационная деятельность / В.А.Сластенин, Л.С. Подымова. – М. : Магистр, 1997. – 224 с.
6. Хуторской А.В. Современная дидактика./ А.В. Хуторской. - СПб. : Питер, 2001. - С. 240.
7. Якиманская И.С. Технология личностно - ориентированного образования. / И.С. Якиманская. М., 2000.
