ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ ПРАВОВИХ ІНСТИТУТІВ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА

 

ПОД- СЕКЦИЯ 9. Земельное право. 

Гресько Сніжана Миколаївна

Студентка юридичного факультету

Чернігівського державного технологічного університету

 

 

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ ПРАВОВИХ ІНСТИТУТІВ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА


Стаття 14 Конституції України визначає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а це дає змогу констатувати пріоритетність землі як матеріальної бази державно-територіального устрою і територіальної цілісності [1]. Невичерпність властивостей землі для задоволення матеріальних та інших потреб, формування природних та природно-антропогенних ландшафтів, створення бази щодо розвитку національної економіки, формування сфери послуг дають підстави говорити про національну цінність землі [3, с. 157].

Поняття власності на землю можна розглядати як систему відносин щодо привласнення землі для задоволення певних потреб і перетворення її на благо, що необхідне суспільству, так і як право володіння, користування та розпорядження землею особами, які за певних умов стають її власниками.

Під правом володіння варто розуміти фактичне панування над земельною ділянкою, яка не може бути відокремлена від навколишнього природного середовища, вилучена або переміщена в інше місце. Таким правом може бути наділений не лише власник, а й особа, якій надане це право на підставі договору. Так наприклад, за договором оренди орендар набуває право володіння земельною ділянки, при чому власник такого права не втрачає.

Право користування є досить подібною категорією до права володіння, але крім того власник має можливість за допомогою землі задовольняти свої потреби, наприклад, отримувати плоди та прибутки. Таке право може належити власникові або іншій особі на підставі договору [4, c. 5].

Під правом розпорядження розуміється можливість власника учиняти дії щодо визначення юридичної долі землі, зміни її статусу, призначення або стану. Це укладення пених угод (купівля-продаж, дарування), але важливим аспектом є те, що при виконанні цих угод власник передає свої правомочності іншому суб’єкту, а отже, вичерпує таке право.

На сьогодні існує три форми власності: державна, комунальна та приватна. Слід пам’ятати, що колективної власності в Україні не існує і сільськогосподарським кооперативам, садівничим товариствам та іншим суб’єктам колишньої колективної власності земля належить на праві приватної власності.

Об’єктами права власності на землю є індивідуально визначені земельні ділянки з чітко окресленими межами та визначеним місцем розташування. Проте для кожної з форм власності характерний свій об’єкт, так наприклад, виключно в державній власності знаходяться:

ü землі атомної енергетики та космічної системи;

ü землі оборони;

ü землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними та водними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

ü земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності ВРУ, Президента України, КМУ, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

ü земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи [2]

Об’єктом права комунальної власності є усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності    [4 c. 6]

Об’єктом права приватної власності в залежності від суб’єкта можуть бути:

ü земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності, або які використовуються для житлової, промислової та громадянської забудови. (для юридичних осіб)

ü земельні ділянки несільськогосподарського призначення у разі придбання (іноземними особами) об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні [2].

Суб’єктами права власності на землю є:

ü громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

ü територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

ü держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Список використаних джерел:

  1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відом. Верх. Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
  2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. (із змінами та доповненнями) за  № 2768-III // Офіц. вісн. України. – 2001. - № 46. – Ст. 203.
  3. Андрейцев В. І. Земельне право і законодавство суверенної України: актуальні проблеми практичної теорії / В. І. Андрейцев. – К.: Знання, 2005. – 445 с.
  4. Горбунова Л. М. Право власності на землю. Захист права власності / Л. М. Горбунова, С. В. Богачов, І. Ф. Іванчук, Н.А. Кубар. – К.: Поліграф-Експрес, 2006. – 60 с.