Генеза дослідження феномену юридичної особи в адміністративно-правовій науці

 

ПОД- СЕКЦИЯ 1. Административное право. Административный процесс. 

 

Дорохіна Ю.А.

 кандидат юридичних наук,

доцент кафедри гуманітарних та

соціально-економічних дисциплін

Київського державного інституту

 декоративно-прикладного

 мистецтва та дизайну ім.М.Бойчука

 

Генеза дослідження феномену юридичної особи в

адміністративно-правовій науці

 

Одним із найважливіших питань в адміністративно-правовій науці є питання суб’єктів адміністративного права. "Його правильне вирішення впливає на предмет правового регулювання, чітке визначення адресатів правових норм, обсягу їх прав та обов’язків".[1, с.7] Крім того, процеси внутрішнього реформування українського суспільства з метою створення основ правової держави, формування громадянського суспільства також обумовлюють актуальність проблеми суб’єктів адміністративного права, адже саме правова наука повинна створити теоретичний фундамент для проведення реформ. Тому дослідження системи суб’єктів адміністративного права набуває в сучасних умовах важливого науково-практичного значення.

Специфічне становище суб'єкта адміністративного права виз­начається адміністративно-правовим методом регулювання. Зміст адміністративно-правового методу регулювання становлять, згідно з основною формулою адміністрування ("суб'єкт-об'єкт") у сфері публічного управління особливі юридичні засоби впливу. За їх допомогою визначається загальне юридичне становище суб'єктів відносин адміністрування, а також способи виникнення даних відносин, їх захисту, санкцій тощо. В цьому знаходять прояв найбільш значущі ознаки будь-якого методу правового регулювання.

В них фактич­но відображаються особливості юридичного впливу на певне коло суспільних відносин за допомогою сукупності юридичних засобів і способів, що використовуються компетентними суб'єктами. Метод правового регулювання у сфері адміністрування В.М. Горшеньов визначає як безпосередньо пов'язуючу ланку між волею тих, хто здійснює адміністрування (державна воля), і волею тих, щодо кого здійснюється адміністрування (індивідуальна воля).[2., c.82] Ю.М. Козлов цим не обмежується. Він вказує, що особливий характер засобів юридичного впливу, які ви­користовуються при адміністративно-правовому регулюванні, пере­дусім визначається тим, що у сфері соціального адміністрування завжди має місце "співпідпорядкування волі" - воля тих, ким керують, підпо­рядкована волі тих, хто керує. Цю важливу обставину необхідно вра­ховувати, оскільки вона надає даному вольовому зв'язку особливий характер. Звідси і особливий характер "загального юридичного ста­новища" суб'єктів адміністративних правовідносин, який закріплено нормами адміністративного права. Притаманна управлінню влад­ність знаходить своє юридичне вираження та оформлення.[3, c.66]

Визнання юридичних осіб учасниками адміністративних відно­син зумовлено нормами, що регулюють ці відносини. Існуюча багатоманітність методів правового ре­гулювання проявляється, в основному, в різному юридичному станови­щі суб'єктів тієї чи іншої галузі права, характері правових зв'язків суб'єктів. [4, c.273]

Адміністративно-правовий метод регулюван­ня визначає компетенцію державних органів шляхом вказівки на мету і завдання їх діяльності.[5, c. 12; 6, c. 46-53] Його переважне ви­користання надає порівняно широкий простір для діяль­ності, яка пояснюється складністю і багатоваріантністю суспільних відносин. Суб'єкт як учасник цього процесу перебуває в такому ста­новищі, при якому він повинен підпорядковуватись його законо­мірностям. В цьому розумінні він не є автономним, оскільки його поведінка в сфері публічного адміністрування залежить від волі інших суб'єктів даних адміністративно-правових відносин. Це означає, що поняття "суб'єкт адміністративних правовідносин" (учасник) і "суб'єкт публічного адміністрування" не збігаються. Наприклад, юридична особа є суб'єктом цих правовідносин, але не суб'єктом  адміністрування, оскільки вона не здійснює його функції, в той  же час орган адміністрування поєднує в собі риси суб'єкта адміністрування  і суб'єкта правовідносин.

Ідея розширення кола суб'єктів, насамперед у приватно-пра­вових відносинах, за рахунок особливих організацій, союзів гро­мадян обговорювалась ще у ІІ-І ст. до н. е. юристами Римської республіки.[7., c.92-96; 8, c. 115-121] І хоча терміна "юри­дична особа" не було, проте це поняття застосовувалось і вико­ристовувалось в обігу досить часто. Саме римському праву ми зобов'язані тим, що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили у своєму обігу. [9, c. 64]

Але як стверджує Л. Л. Герваген, досліджуючи етапи розвитку вчення про юридичну особу, "правовий інститут юридичної особи ніколи не відносився виключно до сфери приватноправового регулювання, так як історія її зародження безпосередньо пов'язана з поняттям церкви як публічної установи і формуванням церков­ного права. Саме тому каноністи у XIII ст. визнавали за корпора­ціями насамперед публічні права і лише в подальшому, з метою їх протиставлення фізичним особам, стали згадувати про майнові права корпорацій. При цьому корпорація була для них здатною здійснити злочин"[10, c. 23-24], що вказує на досить широке трактування правосуб'єктності юридичної особи.

Умовно можливо виділити два етапи розвитку юридичної особи, як суб’єкта адміністративного права: юридична особа радянської доби та юридична особа сучасності. У радянській юридичній науці сутність юридичної особи розкривалась теорією колекти­ву, теорією держави, теорією директора, теорією персоніфікова­ного (цільового) майна, теорією соціальної реальності, теорією соціальних зв'язків, теорією організації тощо. Згадані теорії узагаль-нювалися в монографіях [11, c.13-25] , підручниках [12, c.126-131], але термін "юридична особа" не застосовувався. Керовані об'єкти, які втілюють в життя, перш за все, свої корпоративні інтереси, але пов'язані зі споживанням і виробництвом суспільних цінностей, мають потребу у своєчасному і найбільш повному юридичному визначенні своєї адміністративної правосуб'єктності і адміністративно-правового статусу. Це дозволяє визначити конк­ретне місце і роль суб'єкта в суспільстві, надати публічність його меті, напрямам, змісту і формі діяльності, встановити можливості функціонування і, відповідно, характер і структуру взаємодії з публічними органами.

Так, Бахрах Д. М. вважає: "суб’єктами адміністративного права потрібно визнати учасників управлінських відносин, які адміністративно-правовими нормами наділені правами і обов’язками, здатністю вступати в адміністративні правовідносини". Правовідносини, вважає він, є основним каналом реалізації правових норм, тому носій прав і обов’язків стає суб’єктом правовідносин, і, взагалі, коло тих і інших співпадає [13, c. 3-7].

Друга позиція полягає в тому, що розглядуваним поняттям надається дещо відмінний зміст. За визначенням Г.І. Петрова, суб'єктами адміністративного права є особи і організації, наділені державою правами і обов'язками в сфері публічного і громадсько­го адміністрування [14, c. 42].

В. К. Колпаков стверджує, що суб’єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин [15, c.74]. В.К.Колпаков ствежджує, що необхідно розмежовувати поняття "суб'єкт адміністративного права" і "суб'єкт адміністративних правовідносин". Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкрет­ному випадку він може і не бути учасником правовідносин.

Важливо зазначити, що суб'єкт адміністративного права харак­теризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді єдиної особи, і здатний відповідно до своїх прав і обов'язків виробляти, виражати й здійснювати певну волю як учасник  конкретних публічних відносин. Так, орган публічного адміністрування складається з багатьох фізичних осіб, як правило має струк-турні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає виключно як єдина особа.

Суб'єкт адміністративних правовідносин - це фактичний учас­ник правових зв'язків у сфері адміністрування, тобто він обов'язково в них бере участь [16, c. 100]. Отже, визнання юридичної особи суб'єктом адміністратив­ного права є необхідною передумовою участі її в адміністра­тивних правовідносинах.

 

 

Література:

 

  1. Бахрах Д. Н. Очерки теории российского права / Бахрах Д. Н. – М. : Норма, 2008. – 288 с.
  2. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе.- М.: Юрид.лит., 1972.- 96с.
  3. Козлов Ю.М. Административные правоотношения.- М.: Юрид.лит., 1976.- 176 с.
  4. Основы теории государства и права: Учебное пособие/ Под ред. С.С.Алексеева, П.Т.Васькова, И.Я.Дюрягина.- М.: Юрид.лит., 1969.- 480с.
  5. Лазарев Б.М. Концепция органа государства: права и обязанности или правоспособность? //Советское государство и право.- 1968.-№33
  6. Пронина В.С. Совершенствование законодательства об органах исполнительной власти и управления// Государство и право.- 1993.-№7
  7. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Мирьяна. Римское право (базовий учебник) / Перевод с македонского д. ю. н. В. А. Томсинова й Ю. В. Филипова/ Под ред. проф. В. А. Томсинова.- М.: ЗЕРЦАЛО, 1999.- 411 с.
  8. Римское частное право: Учебник/ Под ред. проф. Й. Б. Новицкого й проф. Й. С. Перетерского.- М.: Юриспруденция, 1999.- 509 с.
  9. Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підруч­ник.- К.: Вища шк., 1995.- 264 с.
  10. Герваген Л. Л. Развитие учення о юридическом лице.- СПб., 1988.
  11. Андреев В. К. Правосубьектность хозяйственньїх органові сущность й реализация.- М.: Наука, 1986.- 124 с.
  12. Гражданское право: Учебник.- 4-е изд., перераб и доп./ Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого.- М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2000.- Т.1.- 624 с.
  13. Бахрах Д. Н. Очерки теории российского права / Бахрах Д. Н. – М. : Норма, 2008. – 288 с., С.3-7
  14. Петров Г.И. Советские административно-правовые отношения.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1960.- 260 с.
  15. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
  16. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підручник . – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 752 с.