Особливості казначейського обслуговування видаткової частини місцевих бюджетів

 

ПОД- СЕКЦИЯ 10. Управленческий учет и бюджет. 

 

Лютік О. М.

Сторощук М. І.

Науковий керівник: Сокровольська Н. Я.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

 

Особливості  казначейського обслуговування видаткової частини місцевих бюджетів

 

Актуальність дослідження. В умовах соціально-економічної кризи дієвим інструментом впливу держави на економічні, соціальні та політичні процеси є бюджет. Від якості та своєчасності прийняття рішень у сфері управління видатками бюджету залежить рівень ефективності державного регулювання економічних процесів.

Найважливіший етап бюджетного процесу на якому здійснюється  реалізація запланованих завдань і заходів будь-якої держави - виконання бюджету.  Один із його учасників — Державна казначейська служба України, основ­ними завданнями для якої стало: забезпечити якісний і оперативний контроль за своєчасністю і повнотою над­ходжень доходів до державного та місцевих бюджетів України; цільове й ефективне витрачання бюджетних ре­сурсів; прозорість усього процесу виконання державно­го та місцевих бюджетів України; здійснення операцій з бюджетними коштами; розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень; прийняття зобов'язань та проведення платежів, бухгал­терський облік та складання звітності (ст. 48. ч.2ст. 78 БКУ) [1].

Але, в ході організації казначейського обслуговування місцевих бюджетів виникає багато проблем, тому виявлення основних недоліків, які впливають на стан виконання бюджетів зумовили актуальність даної теми.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В економічній літературі проблеми організації виконання бюджетів висвітлені достатньо широко. Зокрема дослідженню в даному питанню займались такі науковці як О. Осадченко, Н. Медвідь, І. Габа, С.Лістрова, В. Стоян та інші.  Незважаючи на значні здобутки науковців та практиків у дослідженні питань управління державними та місцевими фінансами, низка питань, що стосуються сфери касового виконання видаткової частини бюджетів, потребує подальшого уточнення та розвитку.

Метою статті є виявлення існуючих проблем казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, перехід на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками дав можливість зосередити всі рахунки місцевих бюджетів і розпорядників коштів цих бюджетів у системі органів Державної казначейської служби. Тобто кошти бюджетів усіх рівнів тепер зосереджені на єдиному казначейському рахунку, а не розпорошуються на великій кількості рахунків в установах банків.

Повномастштабне переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування відбулось у 2004 р . Це означало, що, з одного боку, реалізувалась функція управління бюджетних ресурсів через акумуляцію коштів місцевих бюджетів в єдиній структурі органів системи Державної казначейської служби і на єдиному казна­чейському рахунку, а з іншого — реалізацію принципів закладених Бюджетним кодексом у частині дотриман­ня єдиних правил здійснення контролю, бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності та контролю за виконанням бюджетів, кошторисів доходів і видатків бюджетних установ.

Вищезазначені історичні факти під­тверджують, що основні методологічні, технічні і психо­логічні проблеми цього переведення успішно розв'язані, а відтак доказують доцільність і незворотність переве­дення місцевих бюджетів на казначейське обслугову­вання, адже до запровадження в Україні казначейської системи виконання бюджетів місцевим бюджетам були притаманні хронічне перефінансування одних статей ви­датків та недофінансування інших, постійне накопичення кредиторської заборгованості, значні зловживання при проведенні фінансових операцій з коштами бюджетів та їх нецільове використання. Адже, як показує практика попередніх років, наприкінці місяця чи іншого звітного періоду після погашення бюджетних зобов’язань розпорядників та одержувачів коштів обласного бюджету мали місце значні залишки коштів на рахунках зазначеного бюджету [6].

Водночас міські бюджети відчували гостру нестачу бюджетних коштів, що змушувало їх залучати позики за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку. Певною мірою така ситуація має місце і тепер, але не стоїть так гостро. Це пов’язано з тим, що училища, які раніше фінансувалися за рахунок коштів державного бюджету, переведені на обслуговування до обласних бюджетів, що дало змогу певною мірою зменшити залишки коштів на рахунках обласних бюджетів. На нашу думку, розв’язати проблему нестачі коштів міських бюджетів можна за допомогою надання їм додаткових дотацій за рахунок залишків коштів обласного бюджету. Це дозволить розпорядникам міських бюджетів безперебійно здійснювати свої видатки, збільшити наявні бюджетні призначення і, як результат, зменшити кількість змін у розписах міських бюджетів [8].

На сьогодні в ході казначейського обслуговуван­ня місцевих бюджетів, як свідчить досвід, існує низка проблем, що потребують розв'язання. І тому виникає необхідність у вдосконаленні та оптимізації процедур і механізмів казначейського обслуговування місцевих бю­джетів за видатками [7].

Отож, можемо виділити наступні недоліки, які потребують скорішого вирішення:

1. Недосконала організація планування видатків місцевих бюджетів.  Власне, через недоліки у плануванні нині більшість місцевих бюджетів має постійну проблему у додатковому фінансуванні. Запровадження Постановою Кабінету Міністрів № 1204 від 29.12.2010 р. механізму покриття тимчасових касових розривів за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку в основному вирішує цю потребу. Одначе надані позики покривають лише поточні видатки потреб територіальних громад, витрати довготермінового характеру залишаються фінансово не забезпеченими. Запровадження цього механізму хоча є і позитивним явищем, проте надання позик місцевим бюджетам повинно мати радше винятковий, а не постійний характер. Розв’язання проблеми неплатоспроможності бюджетів за рахунок ефективного планування та раціонального розподілу доходів між рівнями бюджетів привело б не тільки до покриття поточних зобов’язань бюджетів, а й до фінансової самостійності органів місцевого самоврядування та економічного розвитку регіонів [8].

Виконання видаткової частини бюджету м. Чернівці за 9 місяців 2011 року по загальному фонду бюджету складає 97,3 % (уточнений план на 9 місяців 2011 року – 474773,5 тис. грн., виконання за 9 місяців 2011 року – 462043,3 тис. грн.). Порівняно з відповідним періодом минулого року (398377,6 тис. грн.) виконання видаткової частини загального фонду міського бюджету за 9 місяців 2011 року збільшилось на 63665,7 тис. грн.

Видатки на заробітну плату з нарахуваннями по міському бюджету за 9 місяців 2011 року склали 231872,6 тис. грн., або 50,2 % у загальній сумі видатків. Порівняно з відповідним періодом минулого року (212022,9 тис. грн., або 52,9 % у загальній сумі видатків за 9 місяців 2010 року) збільшились на 19849,7 тис. грн.

Для забезпечення своєчасного фінансування захищених статей видатків в органах державного казначейства в січні-вересні отримано 11 короткотермінових позичок на покриття тимчасових касових розривів в сумі 94837,0 тис. грн. Станом на 01.10.2011 року позика погашена повністю.

За оперативними даними станом на 01.10.2011 року утворилась заборгованість в сумі 7,1 млн. грн., яка виникла в зв’язку із непроведенням видатків органами Державної казначейської служби України у вересні 2011 року при зареєстрованих фінансових зобов’язаннях та наявності грошових коштів на рахунках установ. Видатки проведені органами державного казначейства 03 жовтня 2011 року [9].

2. Нестабільність законодавства. Часті зміни в норма­тивних актах, які регламентують виконання місцевих бюджетів не часті зміни в норма­тивних актах, які регламентують виконання місцевих бюджетів. Неоднозначність тлумачення окремих позицій у нормативно-правових актах значно ускладнює практику застосування їх органами місцевого самоврядування в процесі виконання бюджетів і органами Державної казначейської служби на стадії попереднього та поточного контролю. Це змушує Державну казначейську службу коригувати та доопрацьовувати методологічну та програмно-технічну базу [4].

Не встигають працівники органів Казначейства пристосуватись до одних змін, як набувають чинності інші. Це створює різноманітні конфлікти та непорозуміння між органами Казначейства й розпорядниками бюджетних коштів. На нашу думку такі нормативно-правові акти, як постанова Кабінету Міністрів №228 «Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» і наказ ДКУ №205 «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів» відповідають вимогам практики та не потребують удосконалення. З іншого боку постанова Кабінету Міністрів України №332 про граничні суми витрат на деякі товари потребує термінових змін, пристосованих до реалій сьогодення. Положення цієї постанови ставить обмеження перед розпорядниками щодо вибору вартості певного виду товарів. Тому це спонукає їх до протиправних дій та домовленостей з постачальниками про зміну у співвідношенні кількості/ціни товарів у накладній. Як результат, до органу казначейства надходять накладні за цінами, які істотно відрізняються від фактичних. Внесення своєчасних змін призведе до узаконення купівлі товарів за наявними ринковими цінами і зменшить протиправні дії з боку розпорядників [5].

Удосконалення потребують також наказ Міністерства фінансів №11 «Про бюджетну класифікацію» та наказ ДКУ № 495 «Про затвердження інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету». Незважаючи на те, що в цих документах уже проводилось укрупнення деяких статей видатків, окремі видатки залишаються надто деталізованими. Це, зокрема, стосується класифікації комунальних послуг, за якими часто проводяться зміни призначень між ними. Укрупнення групи комунальних послуг в один код (1160) призведе до зменшення змін до розпису та спростить планування бюджету. Це дозволить також зменшити навантаження і на розпорядників, і на органи Казначейства.

Особливу увагу потрібно приділити Закону «Про здійснення державних закупівель», що почав діяти з середини 2010 року. У ньому визначено граничні межі сум закупівель одного виду товару чи послуги: для товарів і послуг – межа 100 тис.грн, для робіт – 300 тис.грн. Вони не відповідають рівню теперішніх цін. Наприклад, якщо установа протягом року сплачує за послуги зв’язку більше 100 тис.грн, то їй потріьно проводити тендерну процедуру. У цьому разі вона обслуговуватиметься одним оператором, а не кількома як раніше. З переведенням на обслуговування до іншого оператора установі доведеться міняти номери всіх стаціонарних телефонів – звичайно, за рахунок коштів бюджету. Як бачимо, недостатня продуманість і недосконалість положень закону призводить до зайвих витрат бюджетних коштів [2].

Слід зауважити, що хоча цей закон приймався для здійснення контролю за цільовим і економним витрачанням бюджетних коштів, на практиці цей контроль здебільшого спрямовується на дотримання розпорядниками різноманітних форм, термінів, правильності оформлення документів тощо. Так, у законі прописано, що коли сума закупівлі товарів сягає понад 200 тис. євро, то всі оголошення про проведення процедури закупівлі потрібно в обов’язковому порядку розміщувати в офіційному міжнародному виданні. Відтак постає питання: чи буде вигідно, скажімо підприємцю з іншої країни привозити продукти харчування для забезпечення української школи. Відміна цієї норми дозволить зменшити документообіг розпорядника та витрати на публікацію таких оголошень.

Потрібно також істотно розширити перелік товарів і послуг, які здійснюються без процедур державної закупівлі, як, наприклад, послуги зв’язку. Це дасть змогу безперебійно проводити видатки на їх оплату без зайвих витрат. Суттєво знизити навантаження на органи державного казначейства та бюджетні установи можна за допомогою збільшення граничного рівня вартості предмета закупівлі по товарах і послугах. Це дозволить зменшити протиправні дії з боку розпорядників щодо розбивки товарів і послуг на лоти з метою уникнення  процедур закупівель. Змінюючи граничний рівень вартості закупівель, потрібно враховувати як щорічне зростання цін та інфляції, так і зміни, які відбуваються в кон’юнктурі ринку [2].

3. Погіршення платіжної дисципліни. Так, бюдже­ти минулих років не були завчасно подані на розгляд і, відповідно, на були затверджені Верховною Радою України у визначені тер­міни згідно з чинним законодавством. Закономірно, що тоді більшість показників державного бюджету форму­ється за результатами фактичного його виконання і під­ганяється під нормативи, яких вимагають міжнародні фі­нансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для стабілізації народного господарства. Як свідчить досвід, неприйняття державного бюджету фактично паралізує роботу всього народно господарського комплексу і, відповідно, місцевих бю­джетів, які є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва [7].

4. Невисокий про­фесійний рівень посадовців та службовців ор­ганів місцевого самоврядування. Професійна та загальна освітня підготовка більшості з них не відповідає сучасним вимогам та не дозволяє в повному обсязі використовувати теоретичні та практичні механізми реалізації управлінських повноважень. Тому, зважаючи на великий обсяг роботи та необхідність високого рівня знань при виконанні обов'язків працівниками органів Державної казначейської служби важливим є забезпе­чення його високопрофесійними кадрами.

5. Недосконале програм­не забезпечення. Нині нагальним є запровадження нової технологічної платформи, яка давала б змогу, з одного боку, забезпечити безперебійну поточну роботу всього механізму казначей­ства щодо обслуговування процесів виконання бюджетів усіх рівнів, а з іншого - давала б можливість прискорено отримувати оперативні дані для прийняття рішень щодо управління державними фінансами [6]. Оскільки основна частина роботи працівника казначейства здійснюється в програмному комплексі АС «Казна-Видатки», то саме з ним пов’язана найбільша кількість проблем. На практиці бачимо, що недосконалість цього програмного продукту призводить до неконтрольованого відкриття особових рахунків головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Тобто таких рахунків відкривається реально більше від фактичної потреби в них. Щоб виправити ситуацію, треба удосконалити програмний продукт  АС «Казна-Видатки», що дозволить відкривати особові рахунки тільки в разі їх необхідності.

5. Відсутність налагодження ефективної роботи методологічних груп головних управлінь Державної казначейської служби. Адже значною проблемою для територіальних органів є несвоєчасне доведення до них змін у чинному законодавстві від вищих за підпорядкуванням органів казначейства. Застарілі повідомлення про внесені зміни спричиняють непорозуміння як з боку районних управлінь державного казначейства, так і розпорядників бюджетних коштів.

Налагодження ефективної роботи методологічних груп головних управлінь Держказначейства щодо доведення таких змін до нижчих його органів дозволить безперебійно і, що головне, згідно із законом, якісно виконувати роботу, покладену на працівників казначейства.

Висновки. Отже, як бачимо проблем існує чимало, тому сприяння якнайшвидшого їх вирішення допоможе ефективніше організувати виконання місцевих бюджетів.

Тож можливі шляхи вирішення цих про­блем:

—             підвищення професійного рівня посадових осіб місцевого самоврядування, бухгалтерів та економістів бюджетних установ (одержан­ня фахової освіти, підвищення кваліфікації на професійних курсах);

—             удосконалення системи казначейського обслуговування: застосування гнучких під­ходів до створення методологічної та програм­но-технічної бази, що дозволять змінювати ме­ханізми казначейського обслуговування:

—             зменшення рівня бюрократичності на стадії попереднього та поточного контролю, підвищення рівня відповідальності органів міс­цевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади;

—              для підвищення ефективності управління бюджетними коштами на місцевому рівні доцільним є залучення тимчасово вільних бюджетних коштів та їхніх залишків у розпорядників із метою здійснення першочергових бюджетних видатків, недопущенні касових розривів у процесі виконання бюджетів;

—              введення до структури головних обласних управлінь державного казначейства України відділів чи секторів управління бюджетними ресурсами, який аналізуватиме наявні ресурси, прийматиме рішення про обсяги і джерела залучення, проведення обліку і складання звітності про залучення коштів;

—             забезпечення сільських і селищних рад комп'ютерною технікою, засобами зв'язку, універсальним програмним забезпеченням, створення цілісної системи адаптованого програмного забезпечення та єдиного порядку інформаційного обміну між органами місцевого самоврядування, фінансовими органами, податковими органами та органами Державної казначейської служби України;

Незважаючи на те, що Державна казначейська служба України і зараз потребує значних додаткових асигнувань на проведення організаційно-технічних заходів, пов'язаних з обслуговування місцевих бюджетів, у тому числі для зміцнення матеріально-технічної бази, вдосконалення нормативно-правової бази, тощо, вищезазначені шляхи вирішення підтверджують доцільність і незворотність переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування..

Список використаної літератури:

1. Бюджетний кодекс України станом на 09.07.2010 р. № 2456-VI. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2456-17.

2. Закон України «Про здійснення державних закупівель» N 2289-VІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 33, ст.471

3. Україна. Кабінет Міністрів   Про затвердження Порядку покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів : постанова КМУ від 29.12.10 р. № 1204 / Україна. Кабінет Міністрів // Урядовий кур'єр. – 2010. – №247. – С. 21

4. Габа І. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів: переваги та недоліки / І. Габа // Все про бухгалтерський облік. – 2010. – №9. – С. 20-22

5. Лістрова С. Порядки обслуговування держбюджету за видатками та казначейське обслуговування місцевих бюджетів : основні зміни та новації : коментар до наказів ДКУ від 30.12.09 р. №554 ти від 21.01.10 р. №17 / С. Лістрова // Все про бухгалтерський облік. – 2010. – №22. – С. 30-32

6. Медвідь Н. Обслуговування місцевих бюджетів: історичні аспекти, переваги впровадження /Н. Медвідь //Казна України. – 2010. – №6. – С. 24-26

7. Осадченко О. Проблемні питання казначейського обслуговування місцевих бюджетів / О. Осадченко // Казна України. – 2011. – №1. – С. 24-26

8. Стоян В. Видатки місцевих бюджетів. Проблемні питання обслуговування/ В. Стоян, В. Савчин // Казна України. – 2011. –№4. – С. 24-27

9. Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області. – Режим доступу : http://www.treasury.gov.ua/reg/control/chv/uk/index.