ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ОДЕРЖАННЯ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

 

ПОД- СЕКЦИЯ 1. Бухгалтерский учет и аудит.  

 

Коваль Ростислав Орестович 

бакалавр

Львівський Національний Університет імені Івана Франка

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ОДЕРЖАННЯ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

 

Анотація. У роботі досліджено особливості процесу збору аудиторських доказів службою внутрішнього аудиту, визначено їхню сутність та призначення.

 

Постановка проблеми. Для видачі обґрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію – аудиторські докази. Доказом є факт, який підтверджує чи спростовує(заперечує) інший факт, або ж відомості щодо певного факту, які дають змогу досить впевнено сформулювати думку і скласти аудиторський висновок. В нормативах з аудиту і спеціальній економічній літературі наводяться різні визначення суті аудиторських доказів.

Мета статті. Визначити сутність та надати характеристику методів збору аудиторських доказів службою внутрішнього аудиту.

Аналіз останніх досліджень. Вагомий внесок у розвиток теоретичних засад і методичних підходів до вивчення методів збору аудиторських доказів внесли вчені-економісти – Бурцев В.В., Каменська Т.О., Сонин А.М., Сотникова Л.А. та інші вчені. Однак цілий ряд теоретичних, методичних і практичних проблем з даного питання потребують вирішення та подальших розробок.

Виклад основного матеріалу. Метод збору аудиторських доказів це сукупність способів, прийомів, використо­вуваних для дослідження стану об’єктів, що вивчаються.

 

Джерелами одержання аудиторських доказів є [1, с.19]:

а) первинні документи економічного суб'єкта і третіх осіб;

б) регістри бухгалтерського обліку підприємства, що перевіряється;

в) результати аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства, що перевіряється;

г) усні відповіді співробітників об'єкта, що перевіряється, і третіх осіб;

д) результати зіставлення одних документів об'єкта, що перевіряється, з іншими (з документами третіх осіб);

е) результати інвентаризації майна об'єкта, що перевіряється, проведеними співробітниками підприємства;

ж) бухгалтерська звітність.

Якість доказів залежить від їх джерел. Найбільш цінними аудиторськими доказами вважаються докази, отримані аудитором безпосередньо в результаті дослідження господарських операцій. Аудиторські докази одержуються в процесі перевірок належним поєднанням тестів систем контролю і процедур перевірки на суттєвість.

Тести системи контролю застосовують для одержання аудиторських доказів відносно відповідності структури та ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього аудиту. Це перелік методів та порядок їх застосування аудитором для оцінки ефективності функціонування системи обліку і внутрішнього контролю [4, с.33].

Аудиторські тести класифікуються за процедурою їх здійснення і розрізняються як ротаційні, глибинні, тести слабких місць, цілеспрямовані, наскрізні.

Ротаційні тести являють собою порядок, відповідно до якого об'єкти, що підлягають аудиторській перевірці, вибираються аудитором по черзі, на принципах ротації.

Глибинні тести є певною вибіркою операцій, що перевіряються на усіх стадіях облікового процесу.

Тести слабких місць призначені для перевірки конкретного аспекту обліково-аналітичної роботи, де аудитор припускає наявність помилок. При встановленні помилок базу перевірки розширюють.

Спрямовані тести використовують з метою наступного контролю здійснюваних операцій.

Наскрізні тести це форма поглибленого тесту, яка використовується для вивчення системи в цілому. Крім тестів системи контролю, в аудиторських перевірках може також використовуватися система незалежних тестів.

Незалежні тести призначені для перевірки операцій і залишків, а також здійснення інших процедур з метою отримання доказів про повноту, правильність і законність операцій, відображених у бухгалтерських записах і фінансовій звітності.

Тести контролю застосовують для оцінки ризику засобів внутрішнього контролю Тестування проводиться, щоб визначити: чи надійно працюють передбачені на підприємстві системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю; чи здатні ці системи ефективно перешкоджати появі суттєвих викривлень фінансової звітності і виявляти їх; чи працюють засоби контролю з однаковою ефективністю протягом усього звітного періоду [6, с.186].

Аудитор тестує засоби контролю у всіх випадках, крім тих, коли він оцінює ризик засобів контролю як високий. Як правило, аудитор оцінює ризик невідповідності внутрішнього контролю як значний, якщо: системи обліку і внутрішнього контролю неефективні; проведення оцінки ефективності систем обліку і внутрішнього контролю вимагає більших витрат, ніж може принести користі [5, с.47].

Ризик невиявлення це ризик, який аудитор готовий взяти на себе щодо невиявлення суттєвих помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур, припускаючи, що в системі внутрішнього контролю їх не змогли виявити і виправити. Він оцінюється як імовірність того, що аудитори не зможуть виявити суттєвих помилок у системі обліку клієнта, які не були виявлені і виправлені за допомогою системи внутрішнього контролю. Ризик невиявлення визначає кількість свідчень, які аудитор планує зібрати. При низькому рівні ризику невиявлення необхідно зібрати більшу кількість аудиторських свідчень. Коли аудитор готовий взяти на себе більший ризик, аудиторських свідчень вимагається менше. У цьому випадку ефективність виявлення помилок залежить від аудиторів, і вони несуть відповідальність за виконання відповідних процедур зі збору інформації щодо достовірності фінансової звітності (збору аудиторських свідчень). Зазначені аудиторські процедури повинні забезпечити виявлення суттєвих помилок у фінансовій звітності і діляться на дві категорії [2, с.58]:

– аудиторська перевірка правильності відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій і залишків за рахунками;

– аналітичні процедури збору додаткової інформації.

Якщо за допомогою цих процедур суттєві помилки не виявлені, діяльність аудиторів неефективна.

Якщо аудитор знає про факти невиконання клієнтом вимог законодавчих та нормативно-правових актів, він повинен при першій можливості більш повно і ретельно проаналізувати обставини, за яких були припущені порушення, а також оцінити можливий вплив виявлених порушень на достовірність і повноту фінансової звітності підприємства.

"Процедури по суті" – це перевірки, виконані для отримання аудиторських доказів з метою виявлення суттєвих викривлень у фінансових звітах. Є два типи процедур по суті [2, с.59]:

а) перевірки   докладної інформації про операції та залишки;

б) аналітичні процедури.

Поняття "суттєвість" аудиту є дуже важливим. Аудитори не повинні звертати увагу на несуттєві моменти – це один із принципів аудиту.

Інформація вважається суттєвою, якщо її відсутність або викривлення може істотно вплинути на достовірність фінансової звітності, на прийнятті рішення. Аудитор має самостійно вирішувати, з якого моменту помилка, викривлення, порушення законів стали суттєвими для фінансової звітності. Це рішення приймається аудитором на дослідницькій стадії аудиту. Встановлений плановий рівень суттєвості аудитор використовує як для суцільних, так і для вибіркових досліджень.

Твердження у фінансових звітах це твердження управлінського персоналу, явні чи неявні, які містяться у фінансових звітах класифікуються за ознаками [3, с.64]:

а) існування: актив або зобов'язання існують на конкретну дату;

б) права і зобов'язання: актив або зобов'язання належать суб’єктові господарювання на конкретну дату;

в) наявність: операція або подія, які стосуються суб'єкті господарювання, відбулися протягом звітного періоду;

г) повнота: відсутність не облікованих активів, зобов'язань, операції або подій, а також нерозкритої інформації про статті;

ґ) оцінка вартості: актив або зобов'язання обліковуються за відповідною балансовою вартістю;

д) оцінка: операція або подія відображені за належною сумою, доход» і витрати віднесені до відповідного періоду;

е) подання й розкриття інформації: інформація про статтю розкрита класифікована й описана згідно з прийнятною концептуальною основою фінансової звітності.

Наявність вагомих сумнівів щодо суттєвого твердження , згідно якого складена фінансова звітність, приводе до необхідності отримання достатніх та доречних аудиторських доказів для усунення такого сумніву.

В разі неможливості отримання достатніх та доречних доказів керівник служби внутрішнього аудита повинен зробити необхідні зауваження в аудиторському звіті за результатами аудиторської перевірки.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Належну увагу аудитор повинен приділяти перевірці правильності підрахунків в облікових регістрах і переносу їхніх підсумкових даних у регістр синтетичного обліку – Головну книгу, тому що на основі наявної в ній інформації складається уся фінансова звітність. Отримані у процесі аудиту докази систематизуються і на їхній основі відповідно до затверджених розділів програми розробляються пропозиції, спрямовані на усунення виявлених відхилень. Аудитор встановлює терміни і порядок внесення виправлень у дані бухгалтерського обліку і звітності. Переконавшись у виконанні його пропозицій, аудитор складає звіт про результати аудиторської перевірки і висновок про правильність ведення бухгалтерського обліку і вірогідності даних фінансової звітності.

 

Література:

  1. Бурцев В.В. Внутрішній аудит компанії / В.В.Бурцев // Круглий стіл. – 2004. – № 3 (16). – С. 51.
  2. Каменська Т.О. Визначення суттєвості в аудиті / Т.О. Каменська // Вісник податкової служби України. – 2003. – № 33. – С. 74.
  3. Каменська Т.О. Методика внутрішнього аудиту виробничих витрат / Т.О. Каменська // Вісник  податкової служби України. – 2005. – №10. – С. 93.
  4. Каменська Т.О. Планування аудиту / Т.О. Каменська // Вісник податкової служби України. – 2004. – № 27. – С. 79.
  5. Сонин А.М. Внутренний аудит: современный подход / А.М. Сонин. – М.: Финансы и статистика, 2007. – С. 64.
  6. Сотникова Л.А. Внутренний контроль и аудит: [учебник] / Л.А. Сотникова. – М.: Финстатинформ, 2001. – С. 239.