Зміст, методи і форми розвитку екологічної свідомості в учнів у школах Німеччини.

 

ПОД- СЕКЦИЯ  1.Воспитание и образование.

 

Борін Кирило Анатолійович

Викладач кафедри німецької мови  

Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов

 

Зміст, методи і форми розвитку екологічної свідомості в учнів у школах Німеччини.


Найбільш яскравою характеристикою розвитку сучасної екологічної освіти в Німеччині є її відкритість для обговорення широких кіл педагогічної громадськості та громадян, зацікавлених у підвищенні екологічної культури співвітчизників, забезпечення підтримки з боку земельних та федерального урядів. Отже необхідність екологічної освіти визнається всіма прошарками населення, яке має здійснюватися протягом всього життя, будуватися на безперервній засаді. Екологічна освіта як партиципативний процес характеризується суспільною підтримкою, усвідомленням потреби в екологічно грамотних людях, підготовка яких має розпочинатися в школі і тривати з першого по випускний класи, залучати учнів до активної участі у природоохоронних заходах з урахуванням вікових особливостей.

Сучасна німецька школа намагається здійснювати екологічне виховання школярів не тільки за допомогою традиційних технологій навчання, а, насамперед, пошуку та використанню інноваційних технологій, які активізують інтелектуальну діяльність, стимулюють до самостійного пошуку нових знань, розвивають в емоційному відношенні. (Erlebnispädagogik – «педагогіка переживань»). Фахівці з «природних» шкіл можуть запрошуватися в традиційні школи для організації семінарів, практичних заходів, в ході яких школярі під керівництвом кваліфікованих педагогів «переживають» пори року, доглядають за деревами, майструють вироби з природного матеріалу. Однак, як свідчить практика, навіть «педагогіка переживань» не здатна інколи виправити помилки, які робить суспільство. Школярі, які ростуть у багатоповерхівках, опинившись у здоровому природному середовищі, нажаль, ідентифікують його тільки з віртуальною реальністю рекламного ролика. В той же час найкращі наміри школи залишаться малоефективними, якщо діти в охороняємому лісі бачитимуть «здорову» природу, а у повсякденному житті – спотворені, завалені сміттям рослини [2, c. 37-60].

          До заходів, спрямованих на розвиток екологічно свідомої особистості, які використовуються в школі, відноситься упорядкування прилеглих територій та шкільного двору під гаслом «Упорядкуємо школу як мікрокосмос суспільства!» В результаті колективних зусиль школа перетворюється на біотоп, де взаємодіють людина і природа, де школярі можуть на власні очі побачити, що їхня активність робить світ більш сталим. Розбивка шкільного саду, квітника, догляд за деревами тощо сприяють розвитку практичних навичок, формують відповідальність за стан та естетичний вигляд створеного природного куточка, допомагають зрозуміти, які рослини поєднуються за фізіологічними ознаками, спостерігати за сезонними змінами у зовнішньому вигляді рослин.

          У формуванні в учнів екологічної свідомості німецькі педагоги значну увагу приділяють розвитку екологічного мислення, яке пов’язується з умінням приймати доцільні рішення щодо будь-яких дій у навколишньому середовищі, передбачити їхні наслідки. Вважається, що розв’язання завдань, вибір правильних рішень в альтернативних ситуаціях, пов’язаних із навколишнім середовищем, сприятимуть розвитку розумових якостей учнів, позитивно позначаться на формуванні екологічної свідомості школярів. У зв’язку з цим у німецьких школах знайшли підтримку і використовуються методи пошукового характеру, які стимулюють пізнавальну діяльність учнів, збуджують у них допитливість, бажання дослідити малознайомі екологічні явища або якості окремих природних об’єктів, узагальнити отримані дані, зробити висновки щодо їхнього стану або трансформацій та рекомендацій по розв’язанню тих чи інших завдань екологічного характеру, безпосередньо взяти посильну участь у природоохоронній роботі. В цьому відношенні цікавим є досвід німецьких педагогів із використання методу проектів та екологічного аудиту.

         Шкільні екологічні проекти, які становлять певний практичний інтерес для конкретної місцевості можуть розраховувати на підтримку з боку урядових кіл і громадськості й мати довгострокову перспективу. За приклад може слугувати досвід гімназії імені Ома в м. Ерланген (Франкенія, ФРН), яка будує зміст екологічної освіти і виховання школярів на загальновизнаному світовою педагогічною громадськістю принципі «мислити глобально, а діяти локально». Опора на цей принцип забезпечує можливість формувати в учнів розуміння цілісності природного світу, взаємозв’язку всіх його складових незалежно від рівня і масштабів їхньої організації. Гімназія першою із шкіл Німеччини отримала від федерального відомства навколишнього середовища сертифікат екологічного аудиту як визнання її внеску в справу охорони природи міста.

         Екологічний аудит розглядається як пошук можливостей для збереження енергії, невикористаних варіантів її рециркуляції, форм сталого виробництва й наступна екологічна оптимізація підприємства з метою отримання максимальної продуктивності при скороченні витрат природних ресурсів. Гімназія імені Ома перша в країні почала ідентифікувати себе з підприємством, що застосовує екологічно відповідні технології. Результат довів економічну доцільність діючого проекту. Якщо школа сплачувала раніше за вивіз відходів 17 тис. євро на рік, то завдяки екологічному аудиту ця цифра знизилася до 4,3 тис., зменшилася платня за опалення, воду та електроенергію. Досвід гімназії імені Ома було підтримано в межах спеціального проекту Європейського союзу і рекомендовано до вивчення і розповсюдження Комісією федерації й федеральних земель з планування освіти та сприяння дослідженням і Федеральним Міністерством освіти, досліджень та технологій Німеччини. Сьогодні екологічний аудит впроваджується у школи з різними моделями навчання майже в усіх федеральних землях Німеччини.

         Німецькі педагоги вважають, що залучення школярів до креативної мистецької діяльності позитивно позначається на їхній свідомості, тому робота з природними матеріалами розглядається як обов’язковий вид навчальної діяльності з охорони природи. У багатьох школах Німеччини організуються спеціальні курси підготовки до роботи з природними матеріалами, щоб розвивати не тільки природні задатки школяра, а й формувати свідоме ставлення до збереження природних багатств. Свої творчі здібності учні демонструють у щорічних проектах, що підтримуються муніципальною владою. У містечку Дельменхорст (федеральна земля Нижня Саксонія) такі курси отримали назву «Bunte Stadt» – «Кольорове місто». Школярі отримують необхідний для роботи матеріал, оздоблюють деякі промислові або комерційні об’єкти (наприклад, торговельні палатки міста), вкладаючи в цю роботу максимум творчих зусиль та вмінь. Керівник департаменту соціальної роботи міста Х. Вілфінг бачить своє завдання в тому, щоб надати можливість підростаючому поколінню стати активними творцями свого майбутнього, виявити зацікавленість у поліпшенні міжособистісних стосунків [1, с. 238].

         Пошуки нових способів і прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів у природоохоронній галузі, оптимізація виховного впливу на особистість молодої людини спостерігається й в інших федеральних землях Німеччини. Так, при Білефельдському університеті федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія, починаючи з 1974 року, функціонує експериментальна школа-лабораторія, що нараховує близько 700 учнів. Створення цієї школи збігається з початком активних реформ системи шкільної освіти в країні. Тому нові тенденції в екологічному вихованні й освіті молодого покоління чітко простежуються в змісті навчальних планів і програм цієї школи [3, с. 212].

         Європейська програма з екологічного виховання й освіти учнів «Екологічна школа в Європі» і довгострокова програма «Порядок денний на ХХІ століття (Agenda-21)», прийнята на Міжнародній конференції у Ріо-де-Жанейро в 1992 році, спонукали німецьких педагогів до оновлення змісту екологічної освіти і виховання школярів на різних етапах навчання.

На формування екологічної свідомості школярів спрямоване і використання практичних методів, які активізують діяльність по вивченню і захисту природи, збуджують почуття турботливості, відповідальності за природні об’єкти. Прикладом може слугувати створення «зеленого середовища» в шкільному приміщенні (коридорах, класах, холах), де учні, виявляючи художній смак та умови існування кімнатних рослин, створюють з них «екологічний оазис», тобто той відрядний випадок, якому учні дали назву «зелені острови». Позитивним у виховному відношенні є те, що до їхнього створення залучаються і батьки.

Перед школярами старшого шкільного віку висуваються більш складні завдання у межах різноманітних тем, що стосуються природи, науки, техніки, мистецтва. Вони залучаються до проведення науково-дослідницької та практичної роботи, націленої на знайомство з реальними екологічними ситуаціями, вчаться взаємодіяти з природним середовищем, не завдаючи йому шкоди, кооперувати зусилля для вирішення екологічних проблем. Робота в майстернях, участь в упорядкуванні території шкільного двору та суміжного простору, залучення до сучасної агрокультури та інших видів діяльності сприяє формуванню в учнів почуття відповідальності за наслідки будь-яких перетворень у природі, підвищує екологічну свідомість, виховує громадянську позицію щодо неприпустимості руйнування природного довкілля. Розглянуті педагогічні технології використовуються як у спеціально організованих шкільних закладах, так і в масових школах. Вони дозволяють школярам вивчати навколишнє середовище не тільки по підручниках, але й з реального життя. Цьому сприяють значною мірою такі форми занять, як екологічні екскурсії, польові практикуми, виконання проектів із проблем довкілля. Залучення школярів до проектно-дослідницької діяльності позитивно впливає на формування екологічної свідомості, виховує в них працелюбність, високу культуру поведінки в природі, сприяє подальшому вдосконаленню умінь і навичок розв’язання екологічних проблем.

 

Література

  1. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. – Т. 1. – Москва – Тула, 1993. –  460 с.
  2. Haan de G. Bemerkungen zur Situation der Umweltbildung. / Friedrich G., Isensee W., Strobl G. (Hg.). Praxis der Umweltbildung: Neue Ansätze für die Sekundarstufe II. Bd. 1. – Bielefeld: Druckerei Bechauf, 1994. –  304 S.  
  3. Schultze W., Führ Ch. Das Schulwesen in der Bundesrepublik Deutschland. – Weinheim und Basel: Beltz Verlag, 1975. – 362 S.