«Становлення ціннісного компонента особистісної ідентичності: студентський вік»

 

ПОД- СЕКЦИЯ 7. Социальная психология. 

Поджинська Ольга Олегівна

Аспірантка Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

Лабораторія методології і теорії психології

 

 «Становлення ціннісного компонента особистісної ідентичності: студентський вік»


Сучасне інформаційне суспільство пропонує безліч різнотипних, часто прямо протилежних варіантів і моделей поведінки, серед яких молода людина повинна зробити свій вибір. В особистісній ідентичності цей вибір усвідомлюється та конкретизується.

Рання юність – актуальний період формування ідентичності, коли здійснення особистісного самовизначення є умовою подальшого гармонійного розвитку особистості. Ідентичність формується у взаємодії із іншими людьми та у діяльності на основі ідентифікації з цінностями, що існують у суспільстві. Узгоджена система ціннісних орієнтацій особистості визначає пріоритетні напрямки самореалізації та життєві плани, а також сприяє становленню адекватної ідентичності [5,с.94].

У період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Завдяки змінам, що відбуваються в сучасному суспільстві, молоді люди мають великий вибір ідеологічних, соціальних та професійних можливостей. Перед психологічною наукою постають нові питання про те, що саме наповнює внутрішній світ сучасної молодої людини, як формується її індивідуальність. Важливо зрозуміти, які психологічні механізми сприяють формуванню активної молодої людини, що розвивається як унікальна особистість, здатна перевірити та утвердити свої здібності, досягати контролю над життєвими обставинами, бути діяльною, продуктивною і щасливою.

Як свідчать дослідження вітчизняних та зарубіжних дослідників         (Є. Дюркгейм, Л. Шнейдер, С. Московічі, Л. Путилова, Г. Андреева,             А. Кузьмин, Д. Орлов) важливою умовою становлення особистості є її розвиток через досягнення ідентичності. Сучасна тенденція розвитку психології полягає в переході від структурного вивчення особистості до аналізу її функціонування як динамічної системи, що актуалізує значущість дослідження ідентичності [3;4;7].

Ідентичність розглядається нами як збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я» усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Водночас ідентичність – досить динамічна система, що здатна змінюватися і розвиватися.

Вперше в соціально-психологічному плані проблематика ідентичності розроблялась Дж. Мідом та Ч. Кулі. Вони розглядали ідентичність як умову соціальної інтеракції. Д. Фельдштейн пов’язував становлення ідентичності з вдалою соціалізацією та індивідуалізацією особистості. Е. Еріксон одним з перших розглядав поняття «ідентичність» як самостійну наукову категорію, виділив коло її основних проблем. Е. Фромм становлення ідентичності вбачав умовою задоволення потреби особистості в переживанні власної неповторності [4;6].

Експериментальний напрямок аналізу ідентичності представлений роботами, спрямованими на дослідження окремих її видів: особистісної      (Н. Антонова, Л. Шнейдер), етнічної (Л. Климанська, Л. Науменко, В.Хотинець), професійної (Е. Клімов, В. Брагіна, Н. Пряжников,                    А. Русалінова) гендерної (І. Романов, А. Гідденс, Дж. Екер). В центрі уваги інших наукових досліджень перебуває ідентичність в єдності її особистісного та соціального аспектів в різних вікових групах: студентство (Т. Буякас,       В. Воронова, Г. Ложкін, В. Москаленко, О. Плющ), респонденти середнього віку (І. Старовойтова).

Е.Гофман виділяє наступні три типи ідентичності:

1. Соціальна ідентичність – типізація особистості іншими людьми на основі атрибутів соціальної групи, до якої вона належать.

2. Особистісна ідентичність – індивідуальні ознаки людини та унікальність комбінації фактів її життя.

3. Я-ідентичність – суб’єктивне відчуття індивідом своєї життєвої ситуації та її своєрідності [6;7].

За Х.Теджфелом, досягнення ідентичності можливе як посередництво розвитку особистісної ідентичності, так і через формування соціальної ідентичності. Одна і та ж людина буде діяти як окрема особистість при актуалізації в структурі «Я» особистісної ідентичності і як член соціальної групи – при актуалізації соціальної ідентичності.

Н.Лейтес виділяє наступні основні аспекти ідентичності:

  • почуття власного існування;
  • почуття своєї відокремленості від оточуючих;
  • почуття відмінності від інших, воно пов’язане з усвідомленням своєї індивідуальності;
  • почуття постійності, що передбачає відчуття свого існування у часовій перспективі;
  • почуття цілісності та зв’язності (єдності);
  • прагнення одночасно до постійності та мінливості.

Е.Еріксон застосував поняття «ідентичність» для вивчення та пояснення багатьох соціальних явищ, для дослідження психологічних передумов культурно-історичних змін. В структурі індивідуальної ідентичності Е.Еріксон розрізняє особисту ідентичність і Я-ідентичність. Перша відображає те, що залишається в людині постійним, впізнаваним незважаючи на її зміни та розвиток, друга означає більш вузьку, глибинну область, відповідальну за єдність, цілісність особистості. «Я» змінюється але завжди залишаються його компоненти, що зберігають попередню якість. «Я» асимілює різні впливи, які змінюють його, однак серцевина «Я-ідентичність» залишається постійною [2;7;10].

Канадський психолог Дж. Марсіа виділив чотири етапи розвитку ідентичності молодої людини, які визначаються мірою професійного, релігійного та особистісного самовизначення.

1. На етапі «невизначеної» (розмитої) ідентичності індивід ще не виробив чітких переконань, не обрав професію та не зіткнувся з кризою ідентичності.

2. «Дострокова» (передчасна) ідентичність має місце тоді, коли індивід включився у відповідну систему відносин, але зробив це не самостійно та зважено, а на основі чужих думок чи наслідуючи авторитетний приклад.

3. Етап «мораторію» характеризується кризою самовизначення, коли індивід обирає з чисельних варіантів розвитку той єдиний який може вважати своїм.

4. На етапі «досягнутої» зрілої ідентичності криза успішно завершена і молода людина від пошуку себе перейшла до практичної самореалізації       [6, c.123-132].

Дана послідовність етапів є досить умовною, так як юнак з невизначеною ідентичністю може вступити в стадію мораторію і потім досягти зрілої ідентичності, але може також назавжди залишитись на рівні розмитої ідентичності чи піти по шляху дострокової ідентичності, відмовившись від активного вибору та самовизначення.

Сучасні суспільні кризи, проявом яких є розмивання цінностей (Е.Еріксон, Дж. Марсіа, А. Ватерман), негативно позначаються на тому образі світу і тих ціннісних орієнтирах, які формуються в юнацькому віці. Це відбувається внаслідок зменшення ролі традицій, втрати віри в майбутнє, кризи індивідуальної ідентичності. Відсутність дієвих цінностей та норм, непередбачуваність своєї та чужої поведінки призводять до послаблення психічного та соціального здоров’я.

 

 

 

Cписок використаних джерел

1. Ананьев Б. Г., Крылов А. А., Рыбалко Е. Ф., Головей Л. А., Кулешова Л. Н. Возрастные аспекты онтопсихологии: Учеб. пособие / Санкт-Петербургский ун-т /  СПб., 1993. − 195 с.

2. Антонова Н. В. Проблема личностной идентичности в интерпретации современного психоанализа, интеракционизма и когнитивной психологии // Вопросы психологии,. – 1996. – № 1. – С.131-143

3. Бодалев А. А. О характеристиках идентификации и идентичности на ступени взрослости // Мир психологии. 2004. –  №2. – С. 93-98

4. Божович Л. И. Этапы формирования личности в онтогенезе//Вопросы психологии. – 1999.  –  №4. – С.23-24

5. Заброцький М. М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 112 с.

6. Зливков В. Л. Самоідентифікація в педагогічній комунікації. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2005. – 144 с.

7. Кампі О. Ю. Деякі особливості формування уявлень про ідентичність особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології, том 9. – К., 2007 – 492 с.

8. Максименко С. Д. Генетическая психологическая рефлексия проблем развития в психологии. Монография., К. – «Ваккер», 2000. – 320 с.

9. Орбан-Лембрик Л. М. Соціальна психологія: Навч. посібн. – К.: Академвидав, 2005. – 448 с.

10. Романюк Л. В. Ціннісні орієнтації студентів: сутність, структура і психологічні механізми розвитку. – Кам'янець-Подільський: Абетка- НОВА, 2004. – 188 с.