РЕДАКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕГА КАНДИБИ-ОЛЬЖИЧА НА БУКОВИНІ

 

ПОД- СЕКЦИЯ 4. История Украины.

Леся Костюк

кандидат історичних наук,

доцент кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії

Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

 

РЕДАКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕГА КАНДИБИ-ОЛЬЖИЧА

НА БУКОВИНІ

На сучасному етапі розбудови української держави спостерігається підвищення інтересу широких кіл науковців і громадськості до історичної спадщини народу загалом та до здобутків окремих особистостей. Таке зацікавлення обумовлене нагальною необхідністю переосмислення багатьох подій, явищ, оцінок суспільства. При цьому пріоритетного значення набуває апелювання до особистісного аспекту в історії, оскільки саме людський вимір є тим критерієм, що визначає духовність нації, потяг її представників до історичної правди.

Тому актуальним є дослідження публіцистичної, видавничої, редакційної спадщини суспільно-політичних та культурних діячів, які долучилися до розвитку вітчизняної та світової історії. Вивчення їхнього внеску в скарбницю української та світової культури, висвітлення  життєвого й творчого шляху, ґрунтовне осмислення їхніх праць має неоціненне наукове, політичне та соціальне значення.

Однією із ключових постатей історії України першої половини                        ХХ століття був Олег Кандиба-Ольжич, чия громадсько-політична й науково-літературна робота була основою для утвердження етнічної свідомості, свободи особистості та нації, боротьби за реалізацію національних прагнень українського народу.

Будучи в епіцентрі ідейної боротьби, ядром і рушійною силою суспільно-політичного руху, історик, політик, науковець і письменник втілював на практиці ідеї соборності й державності України, забезпечуючи єдність духовних та моральних засад, гармонійного і всебічного розвитку особистості, сприяючи формуванню еліти з державницьким мисленням. Саме завдяки цій багатогранній особистості було обґрунтовано ідеологічні засади загальноукраїнського національно-визвольного руху, що становили основу національного державотворення.

У сучасній українській історіографії відсутні спеціальні наукові дослідження про редакційну діяльність вченого. Хоча зустрічаються окремі  аспекти, котрі студіювали Т. Бринзан [2], Д. Квітковський [3], Н. Мизак [4], О. Онацький [5] та інші.

Метою наукової статті є спроба висвітлити редакційну діяльність О. Кандиби-Ольжича. Окремим  завданням є дослідити співпрацю вченого з різними громадськими об‘єднаннями в період перебування в Празі.

Малодослідженим фактом діяльності було редагування О. Кандибою-Ольжичем чернівецького журналу “Самостійна думка”. Ініціатива видавництва часопису “Самостійна думка” виникла у середовищі чернівецьких студентів – членів українського академічного козацтва “Чорне море”. Серед активістів і носіїв цієї ідеї були Сильвестр Никорович, Василь Якубович, Орест Забачинський, Володимир Душелевич, Денис Квітковський. Але реальною роботою із заснування та видавництва журналу займалися Сильвестр Никорович і Василь Якубович. Необхідно вказати, що перший номер часопису побачив світ 1 січня 1931 р. З 1931 по 1937 року журнал виходить як місячник, виняток становить лише 1932 рік, коли він видавався два рази на місяць.

За твердженнями буковинського дослідника Н. Мизака, у 1931 р. журнал повністю виправдовував свою назву “Самостійна думка”. Матеріали цього періоду всебічно показують плюралізм політичної думки краю. На сторінках часопису мирно уживалися консервативно-монархічні ідеї В. Липинського, соціалістична спадщина М. Драгоманова, національно-демократичні принципи, нові концепції Д. Донцова [4, с. 2].

Потрібно підкреслити, що характерною рисою першого року існування журналу був регіоналізм, тільки у кінці 1931 р. редакція “Самостійної думки” робить спроби розширити коло дописувачів. Це було пов’язано з рядом причин, а саме тому, що “Буковина з Мармарощиною і Басарабією не мали ще досить сил, що своїми працями заповняли б журнал розміру “Самостійної думки” (формат книжковий – 5 аркушів)” [4, с.657]; потреба розширення читацької аудиторії “бо Буковина й Басарабія давали замало передплатників, а переплата була єдиним засобом існування журналу” [4, с. 657]. Окрім, видавничого аспекту існував й ідеологічний. Очевидно, що у цей період йде кристалізація політичних засад редакційної колегії “Самостійної думки”.

Ось що згадує про своє запрошення до співпраці у журналі член проводу ОУН Є. Онацький у листі до Є. Коновальця від 8 січня 1932 р.: “Одержав. Проте уклінне прохання писати до “Самостійної думки” в Чернівцях. Бачу, що вони стоять цілковито на наших позиціях, тому їм треба буде допомогти, але все це, розуміється, за спасибі, а мені треба – щоденника…” [5, с. 252].

Зацікавленість з боку редакції не була односторонньою, бо на “Самостійну думку” звертають увагу й керівники ОУН. Це підтверджує лист Є. Коновальця до Є. Онацького від 16 січня 1932 р., у якому йдеться про те, що “Чернівецьку “Самостійну думку” прошу підтримати” [5, с. 276]. 10 лютого того ж року Є. Онацький вислав до часопису свою першу статтю.

Поступово вплив ОУН на журнал стає значнішим: майже усі статті, вміщені у “Самостійній думці” з кінця 1932 р., були проникнені національним духом. Основним завданням стає залучення до справи редагування журналу і зв’язків з позабуковинськими авторами. У цей час була прийнята дуалістична система управління журналом. І тому кращої кандидатури, як Олег Кандиба-Ольжич не могло й бути, однак ця подія у науковій літературі згадується тільки мимоволі і без жодних пояснень чи коментарів. Так, активний діяч ОУН 30-х років Д. Квітковський у книзі “Боротьба за українську ідею”, вказує на те, що “Сильвестр Никорович був редактором журналу від його появи аж до закриття румунською владою у 1937 р. У останні роки дійсним редактором “Самостійної думки” був Олег Кандиба-Ольжич, редагуючи його з Праги” [3, с. 29], редактор С. Никорович у своєму інтерв’ю називає О. Кандибу-Ольжича лише дописувачем [6, с. 6]. Дещо схожу інформацію подавав член ОУН у Празі М. Дудкевич у розмовах з М. Івасюком.

Аналіз номерів “Самостійної думки” за 1933 рік свідчить про те, що у редагуванні журналу відбулися зміни. Лише близько третини матеріалів становили місцеві буковинські статті. З відомих нам номерів “Самостійної думки” бачимо, що вірші О. Кандиби-Ольжича друкувались у книзі 2 за 1934 р. (“Палеонтологічна робітня”) та у книзі 5 – 6 (“Акваріум”).

Вищенаведений матеріал є недостатньою підставою для твердження щодо причетності О. Кандиби-Ольжича до редагування журналу “Самостійна думка”. Вагомішим фактом є нещодавно знайдений в архіві Служби безпеки України у Чернівецькій області документ, який не лише розкриває додаткові факти щодо політичної біографії О. Кандиби-Ольжича, але й дозволяє глибше зрозуміти формування ідеологічного підґрунтя визвольного руху в Україні. Мова йде про включений до кримінальної справи № 1489 зі звинувачення Івана Григоровича, протокол допиту Ореста Масікевича. Витяг з протоколу надає інформацію про журнал “Самостійна думка”. У ньому вказується на його націоналістичний характер. Зокрема, у витязі говориться, що “першим керівником “Проводу” ОУН на Буковині був Никорович Сильвестр – видавець і редактор націоналістичного журналу “Самостійна думка”. У 1933 році він зв’язався з представником головного проводу ОУН у м. Празі. У журналі, який він видавав, були матеріали тільки учасників ОУН чи авторів, які симпатизували ОУН. З цього часу журнал “Самостійна думка” став напівофіційний органом головного проводу ОУН. Весь друкований у журналі матеріал поступав з Праги. Там він піддавався остаточній політичній та літературній обробці і поступав до Никоровича у готовому вигляді для друку. Никорович став лише технічним редактором і коректором журналу. Якщо хтось із авторів, що проживали на Буковині мав бажання розмістити свою статтю в журналі, вона направлялася обов’язково до Праги на обговорення і схвалення. У той час румунська влада не чинила ніяких перепон у виданні націоналістичного журналу “Самостійна думка”, а цензура у Румунії зовсім була відсутня [1, арк. 191–192].

Отже, завдяки активній праці О. Кандиби-Ольжича чернівецький журнал “Самостійна думка” став одним із провідних органів радикального крила українського національно-визвольного руху 30-х років. Видання займало значне місце у політичному житті буковинського краю.

Список використаних джерел

  1. Архів СБУ у Чернівецькій області. Архівно-кримінальна справа по звинуваченню Івана Антоновича і інших: ІІ – 6931: В 2 т. – Т. 1. – С. 191–192.
  2. Бриндзан Т.,  Жуковський А., Квітковський Д.  Буковина її минуле і сучасне. / Т. Бриндзан ,  А. Жуковський, Д. Квітковський – Париж – Філадельфія – Детройт, 1956. – 786 c.
  3. Квітковський Д. Боротьба за українську ідею / Д. Квітковський. – Торонто, 1993. – С. 29–41.
  4. Мизак Н. Ольжич і Буковина / Н. Мизак // Українське слово. – 1994. – 12 січн.
  5. Онацький Є. У вічному місті: Записки українського журналіста. Роки 1931 – 1932. / Є. Онацький. – Торонто, 1981. – Ч. 11. – С. 246–276.
  6. Старик В. Людина легенди і зустрічі з Сильвестром Никоровичем / В. Старик // Час. – 1992. – Ч. 51. – С. 6–10.