УЧАСТЬ СУСПІЛЬНО-ХРИСТИЯНСЬКОЇ ТЕЧІЇ У ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ НАПРИКІНЦІ ХІХ СТ.

 

ПОД- СЕКЦИЯ 4. История Украины.

Кліш А. Б.

кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії стародавньої та середньовічної історії

Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

 

УЧАСТЬ СУСПІЛЬНО-ХРИСТИЯНСЬКОЇ ТЕЧІЇ У ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ НАПРИКІНЦІ ХІХ СТ.

 

Із створенням католицького русько-народного союзу (далі – КРНС) українська християнсько-консервативна течія у Східній Галичині вийшла на якісно новий рівень розвитку. Митрополит С.Сембратович мав намір створити клерикальну організацію, однак лідерам християнсько-консервативної течії вдалось його переконати відмовитись від цієї ідеї. Натомість, О.Барвінський запросив до створення КРНС групу світської інтелігенції [1, арк. 5].

Про нову українську політичну організацію йшлося на зібранні деканальних представників, скликаному митрополитом С.Сембратовичем у грудні 1896 р. Незважаючи на його заклики, більшість священиків не підтримала ідею створення клерикальної організації або перетворення КРНС на таку [2, арк. 10]. Про створення КРНС стало відомо при папському престолі. Папа Лев ХІІІ цікавився діяльністю КРНС у представника греко-католицької церкви при Ватикані о. Василя Левицького [3, арк. 17].

Опозиційні народовці на чолі з Ю.Романчуком, Є.Олесницьким, К.Левицьким у вересні-грудні 1896 р. укладають з москвофілами політичний союз – так звану «консолідацію» – заради спільної участі у виборах до парламенту у 1897 р. [4, арк. 39]. «Діло» вказувало, що ініціатором консолідації виступило згадане зібрання [5, арк. 4], хоча було відомо, що консолідація готувалась ще з 1893 – 1894 рр. КРНС відразу став в опозицію до консолідації, чим самоізолювався в українському політичному просторі й викликав хвилю гострої критики. «Діло», «Галичанин» та інша опозиційна преса розглядала КРНС і його лідерів як національних зрадників, що продались полякам [6, арк. 3]. Цьому явищу певною мірою сприяли й польські чинники на чолі з графом К.Бадені, що відверто визнавали О.Барвінського єдиною українською політичною силою, з якою вони готові співпрацювати [7, с. 1].

Союз народовців з москвофілами трактувався КРНС як нове піднесення національно-культурного руху, для об’єднання за свої виборчі права й розвиток на «народних основах» [8, с. 2]. КРНС, звісно, пропагував християнський підхід до вирішення політичних й соціальних проблем. Параграф другий статуту КРНС вказував на його мету: «дбати про релїґійно-моральні, народні і економічні справи народу руского в Галичинї, особливо ж про справи руских селян і міщан, на основах католицьких» [9, с. 3].

Партія на чолі з О.Барвінським намагалась не афішувати своєї лояльності до крайової влади, обмежуючись заявами вірності Габсбургам. Проте постійні закиди з боку польських кіл про намір співпрацювати виключно з КРНС, призвели до того, що його лідери змушені були відмовитись від політичної діяльності на користь участі у парламентській діяльності з метою захисту соціально-економічних та культурно-освітніх прав українців Східної Галичини.

12 лютого 1897 р. О.Барвінський виступив у Галицькому сеймі з ґрунтовною промовою щодо погіршення економічного стану східногалицького селянства. Ця промова чітко висвітлювала основний політичний принцип О.Барвінського і його послідовників [10, арк. 7]. Варто зауважити, що парламентська діяльність християнсько-консервативної течії, починаючи з 1897 р. в основному зосереджувалася на складному економічному становищі українців Східної Галичини.

Значна частина народовців вбачала консолідацію з москвофілами у Галицькому сеймі як відступ від основних принципів і засад національно-культурного розвитку. З іншого боку, польська сеймова більшість мала підставу звинувачувати КРНС у співпраці з москвофілами й орієнтацією на Росію. Внаслідок пропагандистської діяльності польської більшості Галицького сейму, значна частина греко-католицького духовенства відвернулась від КРНС. На зборах, скликаних А.Вахнянином у Львівському окрузі, не було жодного греко-католицького священика, який би схвально оцінив діяльність КРНС у парламенті та сеймі й висловив йому довіру на наступних виборах [11, с. 4].

«Руслан» висвітлював передвиборчу програму КРНС, що ґрунтувалась на ідеях співпраці з москвофілами, відкидання демагогії й популізму [12, арк. 2]. Наголошувалось на християнсько-католицькій позиції КРНС, співзвучній з передвиборчим посланням українських греко-католицьких владик. У посланні йшлось про загрозу для церкви з боку соціалізму, а тому церкві залежало на результатах виборів, через що єпископи рекомендували обирати справжніх патріотів [13, арк. 4].

Розвиток передвиборчого руху призвів до загострення політичних відносин у Східній Галичині й, одночасно, до політичного піднесення населення і недовіри та спротиву політичній пропаганді. Оцінивши ситуацію і розуміючи невигідність своєї позиції в суспільстві, КРНС був змушений відмовитись від участі у виборах як політична партія. 24 лютого 1897 р. на зборах політичного комітету союзу було вирішено самоусунутись від виборчої боротьби через неможливість її нормального ведення в існуючих умовах. КРНС не висловлював солідарності з іншими українськими політичними угрупуваннями і вважав ідею порозуміння не на часі [14, арк. 11].

Остаточна позиція КРНС висловлювалась у заяві від 8 березня 1897 р., у якій наголошувалося на тому, що приступаючи до виборчої боротьби, КРНС мав намір працювати над примиренням поляків і українців у Східній Галичині. Проте відверті зловживання польської крайової влади і радикалізм певних українських кіл не дозволили їм реалізувати свої засади. КРНС відстоював необхідність дотримання конституції Австро-Угорщини, гарантованих нею національних прав і закликав виборців підтримати тільки тих українців, які визнають свою національність і признають себе католиками [15, арк. 23]. Відмовившись від участі у виборах як партія, КРНС продовжував підтримувати кандидатури окремих своїх діячів або інших поміркованих народовців.

З наближенням виборів у 1897 р., політична ситуація у Східній Галичині загострювалася. Влада вдавалися до репресій, застосування силових методів, арештів, навіть священиків. Це значно ускладнювало позицію християнсько-консервативної течії, погіршувало ставлення до них з боку інших українських партій і народних мас загалом; проповідувані ними мирні, легальні методи політичної боротьби явно не відповідали характеру суспільних відносин. Одночасно зростала популярність радикальних закликів і методів, а, поряд з тим, лідерам консолідації вдалось навернути на свій бік народні маси і значно їх активізувати [16, арк. 12]. Вибори до парламенту в Східній Галичині відбулись із значними зловживаннями з боку місцевої влади, застосуванням сили і сутички поліції з виборцями.

Внаслідок виборів депутатські мандати отримали дев’ять галицьких українців та два українці з Буковини. Серед них: представники християнсько-консервативної течії – О.Барвінський, А.Вахнянин, І.Гробельський, М.Каратницький, К.Мандичевський, К.Охримович; опозиційно-народовської –Т.Окуневський, Д.Танячкевич; соціал-демократів – Р.Яросевич [17, арк. 5–6]. Замість семи депутатських мандатів українці мали вже дев’ять. Однак лідери консолідаційного блоку народовців і москвофілів були цими результатами відверто невдоволені. Особисто Ю.Романчук не переміг у жодному з п’яти округів. Москвофіли, незважаючи на підтримку народовців, не отримали жодного мандата. Репресії виборами не закінчились. Одразу після них розпочались судові процеси над найактивнішими громадськими діячами, у тому числі – духовенством.

Результати й умови проведення виборів викликали хвилю критики з боку КРНС і його лідерів. Поширювалась думка, що перемога КРНС була досягнута не так голосами виборців, як підтримкою віденського уряду. Звинувачення в запроданстві за мандати утруднювало діяльність КРНС, його організаційний розвиток [18, арк. 7].

Газета «Руслан» пропонувала відмовитись від взаємних звинувачень й судових розбирань, а перейти до конкретної праці для народу. Часопис звертав увагу новообраних депутатів на основне завдання їхньої парламентської діяльності: відстоювання національно-культурних та економічно-господарських інтересів галицьких і буковинських українців. Орган християнсько-консервативної течії звертався і до австро-угорської влади, наголошував на тому, що національно-культурне та економічно-господарське піднесення українців Східної Галичини і Буковини зміцнить й саму імперію. Для виконання поставленої програми часопис радив українським депутатам співпрацювати з депутатами, які стояли на позиціях «справедливости національної і економічної» [19, с. 2–3].

Отже, внаслідок політичних обставин КРНС не брав участі у виборах до парламенту як партія, а лише підтримував своїх представників. У результаті виборів шість з дев’яти обраних галицьких українських депутатів належали до КРНС. В цілому вибори пройшли із значним зловживанням влади. Незадоволення результатами виборів, методами їхнього проведення призвело до загострення політичних відносин в краю і критику КРНС.

Література та джерела

  1. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІАУ у Львові). – Ф. 165. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 5.
  2. ЦДІАУ у Львові. – Ф. 165. – Оп. 1. – Спр. 23. – Арк. 10.
  3. Там само. – Ф. 818. – Оп. 1. – Спр. 36. – Арк. 17.
  4. Там само. – Ф. 165. – Оп. 1. – Спр. 43. – Арк. 39.
  5. Там само. – Ф. 779. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 4
  6. Там само. – Ф. 382. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 3.
  7. Наші наміри // Руслан. – 21 січня 1897.
  8. Принцип національности // Руслан. – 7 лютого 1897.
  9. Наші пляни // Руслан. – 21 лютого 1897.

10.  ЦДІАУ у Львові. – Ф. 165. – Оп. 1. – Спр. 42. – Арк. 7.

11.  Рух виборчий // Руслан. – 13 лютого 1897.

12.  ЦДІАУ у Львові. – Ф. 382. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 2.

13.  Там само. – Спр. 23. – Арк. 4.

14.  Там само. – Спр. 24. – Арк. 11.

15.  Там само. – Спр. 26. – Арк. 23.

16.  Там само. – Спр. 29. – Арк. 12.

17.  Там само. – Ф. 165. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 5 – 6.

18.  Там само. – Спр. 14. – Арк. 7.

19.  Дві задачі послів руских // Руслан. – 25 березня 1897.