Подобєдова О.В.

 

ПОД- СЕКЦИЯ 31. Трудовое право. Право социального обеспечения.

 

Подобєдова О.В.

     юрисконсульт Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

 

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА ЩОДО УКЛАДАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

 

В статті розглядаються проблеми реформування трудового законодавства, які полягають у захисті працівників найманої праці від експлуатації роботодавцями, необхідність посилення правових інститутів, що гарантують пріоритетність прав і свобод людини і громадянина при укладанні трудового договору, забезпечення положень змісту та форми трудового договору.

В статье рассматриваются проблемы реформирования трудового законодательства, которые состоят в защите работников наемного труда от эксплуатации работодателями, необходимость усиления правовых институтов, что гарантируют приоритетность прав и свобод человека и гражданина при заключении трудового договора, обеспечение положений содержания и формы трудового договора. 

The problems of the labour legislation reformation are regarded in the article, which consist of the hired labour defence from the exploitation by the employers, the necessity of the strengthening rightful institutions, that give the guarantee of the human laws priority during the labour agreement concluding, and labour agreement content and form principles providing. 

 

Проблемам правового регулювання забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина при укладанні трудового договору приділяли увагу такі вчені, як В.С. Венедіктов, М.І. Іншин, С.М. Прилипко, Л.П. Грузінова, В.С. Гуславський, К.М. Гусов, В.В. Жернаков та ін.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політично-правового розвитку України. Проголошення незалежності відкрило нову і надзвичайно складну сторінку її багато віковічної історії. Завдання створення самостійної Української держави закономірно висунуло проблему розгортання державотворчих процесів. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже важливих питань.

Розбудова Української незалежної держави, створення її розгалуженої правової системи – складний і тривалий процес, який вимагає великого напруження та зусиль з боку як державних структур, так і громадськості. Чималими є здобутки у сфері утвердження демократії. Україна стала повноправним членом світового співтовариства. Але в процесі державно-правового будівництва існує чимало проблем. Постійно виникає ускладнення у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади. Не менш проблемним виявилось й питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що істотно відбивається на темпах формування правової держави. Відчувається нагальна потреба у посиленні контролю з боку судової влади за реалізацією чинного законодавства. Невід’ємною умовою побудови правової держави та втілення в життя верховенства права є проведення правових реформ в Україні. [ 7;24]

Розробка законодавчих актів України та внесення до них змін іноді здійснюються на недостатньому науковому і юридичному рівні, з багатьма неузгодженостями. Оскільки кількість нормативно-правових актів, прийнятих останнім часом, невпинно зростає, це створює небезпеку руйнування існуючої законодавчої бази, значно ускладнює формування нової законодавчої системи, яка б ґрунтувалася на реформованих економічних, соціальних та політико-правових відносинах.

У багатьох галузях права продовжують діяти законодавчі акти, нормативно-правові документи, далекі від світових стандартів, але трудове законодавство не залишилось без змін.

Основним джерелом трудового права є Конституція України від 28 червня 1996 року, що закріплює найважливіші трудові права людини і громадянина, та гарантії їх реалізації.

Головна стратегічна лінія реформи трудового законодавства полягає у захисті працівників найманої праці від експлуатації роботодавцями. Цими обставинами обумовлена необхідність посилення правових інститутів, що гарантують пріоритетність прав і свобод людини і громадянина. На практиці їх неможливо забезпечити без значного підвищення якісного рівня правового регулювання трудового договору, зокрема положень про зміст та форму трудового договору.

Ці положення відображені в Конституції України: статтях 3, 8, 19, 21-24, 36, 43-46, 55-61, 64, 68 і деяких інших. 

Найважливішим розділом Конституції, що визначає її демократичні засади є розділ ІІ « Права і свободи людини і громадянина». Невипадково, конституційному закріпленню прав, свобод і гарантій приділяється така велика увага, адже ст.3 передбачає, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

У Конституції України значно розширено перелік прав і свобод громадян, передусім за рахунок включення прав і свобод, закріплених в міжнародно-правових актах про права людини, у таких як Загальна декларація прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ( Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.73).[ 7;36]

Деякі формулювання Загальної декларації прав людини і Міжнародного пакту про громадянські, політичні, економічні, соціально-правові права людини відтворені в тексті Конституції України. Закріплено право працюючих на страйк для захисту своїх економічних та соціально-правових інтересів, право на належні, безпечні умови праці, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством України, право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від громадянина обставин.[7; 822]

Закріплене в ч.1 ст.43 Конституції України право на працю сформульоване відповідно до ст.23 Загальної декларації прав людини: «Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Людина самостійно розпоряджається своїми здібностями й обирає той або інший вид діяльності, а може й взагалі не займатись трудовою діяльністю. [ 3; 22]

Норма, що міститься у ч.3 ст.43 про заборону примусової праці відповідає ст.8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. У зв’язку з цим змінено порядок переведення на іншу роботу: нині переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, може здійснюватись тільки за згодою працівника, за винятком тимчасового переведення на іншу роботу згідно із ч.2 ст.33 Кодексу законів про працю України. [3; 23]

У ч.4 ст.43 Конституції України закріплено право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу ніж мінімальна заробітна плата, передбачена законодавством. [3; 25]

Право на заробітну плату є конституційно закріпленим. Заробітна плата повинна бути не нижча від мінімальної. Право на своєчасне одержання заробітної плати зведено у ч.7 ст.43 Конституції України. [3; 28]

Уперше у ст.44 Конституції України закріплене право працюючих на страйк для захисту своїх економічних та соціально-правових інтересів. [3; 29]

Стаття 45 Конституції України закріплює право кожного працюючого на відпочинок. Це право було проголошено у ст.24 Загальної декларації прав людини. [3; 30]

Відповідно до ч.3 ст.36 Конституції України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. [3; 14]

Держава повинна забезпечувати соціальний захист тим категоріям громадян, які мають в цьому потребу, йдеться про соціальний захист у разі повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, на соціальний захист старості, що закріплено у ст. 46 Конституції України. [3; 32]

Конституцією закріплено, що права й свободи людини і громадянина захищаються судом. Судовий захист є важливою юридичною гарантією прав і свобод. Конституція надає можливість безпосереднього звернення до суду з питань захисту трудових прав у разі їх порушення.

Ці та багато інших положень Конституції України мають важливе значення правового регулювання відносин у суспільстві, що стосуються сфери праці.

Трудовий договір займає особливе місце у трудовому праві. На підставі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем. Праця є основою створення всіх соціальних благ, людина не може жити без праці, саме у трудовій діяльності людина може реалізувати себе, як особистість, знаходить почуття самовираження й звичайно отримує певні матеріальні блага.

Варто зауважити, що немає різниці в тому, чи працює людина за трудовим договором на державному підприємстві, установі або організації з колективною формою власності, у приватного власника, або у селянському господарстві. Наймані працівники мають однаковий правовй статус і будь-який власник, відносно вищезазначених категорій працівників, повинен дотримуватись всіх гарантій, що передбачені трудовим законодавством та колективними договорами й угодами. [ 1;19]

Правове визначення трудового договору міститься в ст. 21 Кодексу законів про працю України – це угода між працівником і власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом, або фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник, або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язуються виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати належні умови праці, необхідні для виконання покладених на працівника обов’язків, передбачених чинним законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. [4; 11]

При всій різноманітності видів трудової діяльності - правове становище громадянина будь-якої професії зумовлюється договором трудового найму.

Трудовий договір покликав до життя цілу систему правових норм, яка знайшла своє вираження в формі системи трудового законодавства, де інститут трудового договору займає центральне місце.

Останнім часом, в зв’язку із економічною кризою у державі, банкрутством багатьох підприємств, зростанням числа безробітних істотно змінилося соціальне становище роботодавця й працівника. Це виявляється в тому, що роботодавець часто нехтує нормами трудового права, диктує найманому працівнику свої умови трудових відносин. Це стосується обов’язків працівника, які взагалі не передбачені кваліфікаційними характеристиками, посадовими інструкціями щодо конкретної посади; застосування ненормованої праці, з порушенням правил внутрішнього трудового розпорядку; укладення із працівниками термінових трудових угод, порушуючи чинне законодавство України, надання відпусток без збереження заробітної плати та на термін не передбаченим законодавством України, на які працівник змушений погодитись; затримка та приховування реальної заробітної плати, у зв’язку з чим знижуються розміри відрахувань до відповідних фондів соціального страхування. Такі дії з боку роботодавця суперечать юридичним нормам. [2;27]

Такі проблеми перешкоджають захисту конституційних прав людини. На мою думку, суспільні відносини, які регулюються нормами трудового законодавства і є важливою складовою життя людини, не повинні займати друге місце. Важливим є вирішення питання закріплення на законодавчому рівні відповідальності роботодавця за укладення трудового договору без юридичного оформлення, що характеризується розширенням прав роботодавця і обмеженням трудових прав працівника. В умовах економічної кризи працівники змушені приймати кабальні умови роботодавця, забуваючи при цьому, що вони залишаються в таких випадках позбавленими всіх соціальних гарантій, передбачених чинним законодавством України - права на щорічну відпустку, на виплату соціальної допомоги у випадку тимчасової непрацездатності, на відшкодування шкоди, заподіяної працівнику при виконанні трудових обов’язків, на охорону праці й безпеку в трудових відносинах, на трудовий стаж. Останнє особливо важливим, оскільки в процесі реформи соціального забезпечення трудовий стаж перетворився в страховий стаж і для отримання пенсії до Пенсійного фонду необхідно надавати дані про сплату страхових внесків.

Отже договір, що суперечить чинному законодавству України про працю став одним з основних засобів існування «тіньової» економіки, яка в останні роки набула глобальних розмірів і стала стихійним лихом для України. Юридична безграмотність населення, недовіра до судочинства у державі, формальний характер діяльності профспілок, як основних представників захисту інтересів працівників – створюють умови для процвітання порушень законодавства у сфері трудових відносин. Найманий працівник при цьому залишається беззахисним в умовах залежності від роботодавця.

 

 

Використана література:

  1. Андріїв В.М. Особливості закріплення трудових прав у законодавстві України // Трудове право України. – 2007. - № 1. – с. 30-32.
  2. Єрьоменко В. Правові форми реалізації громадянами права на працю // Право України. – 1999. - № 1. – с. 16.

     3. Конституція України, Харків «Фоліо», 2001, 46 с.

     4. Кодекс законів про працю України, Київ, видавник Поливода А.В., 2006, 102 с.

     5. Кодекс законів про працю України, науково - практичний коментар. Київ, «А.С.К.», 2006, редактор В.Г. Ротань, И.В. Зуб, Б.С. Стичинський, ВАТ «Поліграфкнига», 975 с.

     6. Міжнародна організація праці. Конвенції, документи, матеріали. – автор Богатиренко З.С., видавництво «Дело пи сервис», Москва, 752 с.

      7. Трудове право України: Підручник. – 5-е вид., перев. та допов. – .Болотіна Н.Б., К.: Знання, 2008. -860 с.